Якщо неповнолітні залишилися без піклування батьків, то органи опіки й піклування влаштовують їх:

- у віці до трьох років, а дітей-інвалідів та дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку у віці до чотирьох років – у будинки дитини органів охорони здоров'я;

-у віці від трьох до вісімнадцяти років - у дитячі будинки або школи-інтернати органів освіти;

-дітей-інвалідів з вадами фізичного та розумового розвитку (глибоко розумово відсталих) у віці від чотирьох до вісімнадцяти років - у відповідні дитячі будинки-інтернати органів соціального захисту населення. [23]

Відповідно до ст.248 СК дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, має право:

1) на всебічний розвиток, виховання, освіту повагу до її людської гідності;

2) на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;

3) на пільги, встановлені законом, при працевлаштуванні після закінчення строку перебування у зазначеному закладі. [4]

Отже, діти – іноземці та особи без громадянства, які проживають на території України, мають рівні права з дітьми – громадянами України, закріплені Конституцією України, Сімейним Кодексом та іншими нормативними актами. Це в свою чергу наближає Україну до міжнародних стандартів захисту прав дитини, закріплених Конвенцією ООН про права дитини, Європейською Конвенцією про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми.

2.3. Правовий статус опікунів та піклувальників

Опікуна та піклувальника іноді називають особами, які заміняють батьків. Таке прирівняння їх до батьків є некоректним, адже ні матір, ні батька замінити, як правило, неможливо. Опікун та піклувальник – це особи, які заступають батьків. Таке означення їхнього правового статусу є більш точним.

Опікун чи піклувальник одержує багато з тих прав та обов’язків щодо дитини, якими володіли її батьки, але, звичайно, не в порядку правонаступництва.[35, с.470]

При визначенні прав та обов’язків опікуна та піклувальника законодавець виходить із того, що головною фігурою в цих відносинах є дитина, над якою встановлено опіку або піклування. Тому чітке визначення прав дитини набуває особливого значення в системі прав та обов’язків учасників відносин з опіки та піклування.

Згідно зі ст. 247 СК дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на проживання в сім’ї опікуна або піклувальника. Цьому праву кореспондується обов’язок опікуна (піклувальника) проживати разом з підопічним. Враховуючи, що згідно з п. 3 ст. 3 СК права члена сім’ї має одинока особа – опікун (піклувальник) має право вибору – поселити дитину в оселю, де він проживає, або поселитися на житлову площу підопічного. Цей вибір залежить від багатьох чинників – наявності в опікуна (піклувальника) інших членів сім’ї, рівня забезпеченості його сім’ї житлом, наявності житла в підопічного тощо. Роздільне проживання опікуна й підопічного орган опіки і піклування може допустити лише як виняток, коли воно не може негативно позначитись на вихованні дитини. При вирішенні спорів про місце проживання підопічного необхідно враховувати правило, зазначене в п. 3 ст. 160 СК про вибір неповнолітнім місця свого проживання.[37, с.266] Дитина, над якою встановлено опіку (піклування), має також право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки чи піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його одержання відповідно до закону.[38, с.376]

Відповідно до Сімейного Кодексу опікун, піклувальник зобов’язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.[4] Серед обов’язків опікуна та піклувальника на першому місці поставлено обов’язок виховувати дитину. Якщо заподіяння шкоди дитиною було наслідком неналежного її виховання, то за наявності своєї вини опікун буде зобов’язаний її відшкодувати. За наявності вини у поведінці піклувальника на нього може бути покладено додатковий (субсидіарний) обов’язок відшкодувати шкоду, якщо вона не може бути відшкодована самою дитиною. [35, с.470] Відповідно до ст.1179 ЦК неповнолітня особа (у віці від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не х їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. [3] Також опікун (піклувальник) зобов’язаний виховувати підопічного в дусі любові до Батьківщини, чесності, правдивості, моральної чистоти, ставитися з повагою до його людської гідності. Опікун (піклувальник) має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування. [37, с.267] Праву опікуна і піклувальника щодо виховання підопічних відповідає обов’язок третіх осіб не порушувати його, тобто воно має абсолютний характер. Опікун, піклувальник має право вимагати в судовому порядку повернення йому дитини, яка перебуває під його опікою чи піклуванням, від будь-якої особи, котра незаконно тримає її у себе. Зазначене право аналогічне праву батьків на