один з яких зберігається в органах опіки і піклування та є підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника), а інший передається опікуну (піклувальнику).[23] Серйозним недоліком на мою думку є недостатня увага органів опіки і піклування щодо долі дитини, яка перебуває під опікою (піклуванням).Це виражається в періодичності відвідувань представників органу і піклування до підопічного. Я вважаю, що потрібно відвідувати дитину не 1 раз на рік, а хоча б 3 рази. Окрім того графік відвідин не повинен узгоджуватися з опікуном (піклувальником). Завдяки цим обставинам можна буде бачити дитину в різних ситуаціях, а також виявити ефективність і методи виховання опікуна (піклувальника), оскільки часто в повсякденному житті опікун (піклувальник) недотримується своїх обов’язків щодо дитини.
Опікун має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, в тому числі від матері та батька. Так, якщо дитина за рішенням суду відібрана від матері і передана дідові та бабі, але згодом мати силоміць чи шляхом обману забрала її до себе, дитина має бути повернута дідові та бабі.
Встановлення опіки чи піклування не ототожнюється з позбавленням батьківських прав. Наявність опікуна чи піклувальника не засвідчує припинення батьківських прав та обов’язків. Тому мати, батько дитини зберігають право на спілкування з дитиною, а отже, і на її особисте виховання. Право першості надається виховній місії опікуна та піклувальника. Саме тому вони мають право визначати, чи суперечить спілкування дитини з матір’ю, батьком її інтересам. Якщо, наприклад, опіка над дитиною була призначена у зв’язку із зловживанням алкогольними напоями та аморальною поведінкою матері, опікун має право заборонити їй спілкуватися з дитиною. Тобто, навіть якщо особа не позбавлена батьківських прав, її немайнові права та обов’язки щодо дитини, не припиняючись, все ж відходять на другий план. Якщо батько, повернувшись з місць позбавлення волі, захоче сам виховувати дитину, йому слід звернутися з заявою про припинення опіки чи піклування.
Опікун наділений правами та обов’язками законного представника дитини у сфері цивільних право відносин. Тобто він уповноважений на укладення договорів від імені малолітньої дитини. Піклувальник уповноважений лише на схвалення надання договору, який укладає дитина-підліток. Здійснення ними прав та обов’язків у сфері цивільних відносин визначається Цивільним Кодексом України.
За ст. 149 КпШС обов’язки по опіці та піклуванню мали виконуватися безоплатно. Це пояснювалося тим, що їх виконання є почесним громадянським обов’язком, покладеним державою. Вважалося, що встановлення плати суперечило би по суті і завданням опіки та піклування в соціалістичному суспільстві. Заідеологізованість такого пояснення очевидна, вона повністю узгоджувалася із часом його написання.
У першій редакції проекту Сімейного кодексу була передбачена плата за виконання обов’язків опікунів чи піклувальника, розмір та умови виплати якої мали встановлюватися Кабінетом Міністрів України. При підготовці проекту до третього читання відповідна норма під досить сильним тиском була виключена, натомість з’явилася знову та ж сама заборона. Опікун та піклувальник виконують важливу державну місію, крім того, опікуном та піклувальником не завжди є родичі дитини чи особи з високим рівнем матеріального забезпечення, тому норма ч. 5 ст. 249 СК видається помилковою. Потрібен новий погляд на цю проблему. Загальним правилом має бути оплатність виконання обов’язків опікуна чи піклувальника. В окремих випадках, коли опікуном чи піклувальником є близький родич, який має дохід, вищий від рівня середньої забезпеченості, виконання ним обов’язків по опіці та піклуванню могло бути і безоплатним, у всіх інших випадках – оплатним.[35, с.472]
Великої уваги потребують також діти, які залишились без піклування батьків і проживають у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, а також у будинках сімейного типу. Дані заклади виступають опікунами (піклувальниками) дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до ст. 248 СК України дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, має право на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності, на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала, а у разі його відсутності – на одержання житла згідно з законом. Крім того, така дитина має право на пільги, встановлені законом, при працевлаштуванні після закінчення строку перебування у зазначеному закладі. Влаштування зазначеної дитини до дитячого закладу або закладу охорони здоров’я не припиняє її права на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника.[4]
Відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу, прийнятого Кабінетом Міністрів 26.04.2002 року метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менше як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Батьки-вихователі (особи, які беруть на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (вихованців) несуть відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний розвиток вихованців. Батьки-вихователі є законними представниками вихованців і захисниками їх прав та інтересів у всіх органах, установах та організаціях без спеціальних на те повноважень. [21]
Інтернатні заклади створюються для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких вони перебувають від трьох років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності - до повноліття, на повному
