База дослідження: ДНЗ №18 «Зернятко», І молодша група «Колосок», «Ромашка» м. Івано - Франківська.

Структура та обсяг роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел(80), додатки. Текст роботи викладено на 92 сторінках.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ РАННЬОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ В СИСТЕМІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

1.1.Філософсько-педагогічні погляди на навчання та виховання дітей раннього віку

Історія виховання маленьких дітей у різні історичні періоди розвитку людства відображала культуру материнського виховання. З прадавніх часів маленьку дитину доглядала рідна мати, а досвід народного виховання передавали їй старші члени родини. Певний ха-рактер виховання формувався залежно від природних та істо-ричних умов. «Будь-яка жива історична народність, — писав К. Ушинський, — є найпрекраснішим творінням Божим на землі, і вихованню лишається тільки черпати із цього багатого й чистого джерела» [70;37].

У поглядах різних народів на виховання дітей раннього віку відразу помічаємо велику подібність щодо головного обов'язку матері бути першою вихователькою й годувальницею дитини. Ця подібність зумовлена природною потребою для немовляти зростати під впливом материнської любові та піклування.

Історія виховання малюків засвідчує, що погляди на цю головну умову повноцінного розвитку дитини в ранньому віці зазнавали змін. У вищих верствах суспільства матері відмовлялися від постійного догляду та годуванням дитини з різних міркувань, а матері бідніших прошарків не завжди могли доглядати за дітьми через залученість до тяжкої фізич-ної праці.

Упродовж століть головний обов'язок матері підмінявся хибним переконанням, що її можна замінити годувальницею або перевести малюка на штучне вигодовування, не завдавши йому шкоди. Лікарі та психологи науково обґрунтовують значення матері-годувальниці для психічного розвитку ди-тини. Годування материнським молоком закріплює і розвиває зв’язки асоціативних центрів головного мозку дитини завдя-ки сполученню внутрішнього враження дитини від споживан-ня їжі та зовнішнього від споглядання обличчя матері.

Народна педагогіка надавала великого значення мате-ринській любові та догляду в ранньому дитинстві, адже ма-теринська любов виховує особливий душевний лад, урівнова-женість дитини. Виховання душевного ладу є одним із най-важливіших завдань плекання дитини в ранньому віці, воно сприяє виникненню та розвитку душевно-сердечних почувань, розумовому розвитку малюка[9;7].

Видатні педагоги висвітлювали проблему підготовки й навчання матері, виходячи з існуючих традицій виховання культури стосунків у сім'ї. Навчання й підготовка до родин-ного життя відбувалися в єдності виховання та самовихован-ня молодої жінки в сім'ї.

Про виховання морально-етичних стосунків юнака й дів-чини до початку подружнього життя свідчить українська народна традиція обрядовості. До шлюбу дівчинку і хлопчи-ка починали готувати задовго до цієї події; почуття і помис-ли підлітків ушляхетнювали різними обрядовими свята-ми: в ранньому підлітковому віці проводився обряд ручкання, за яким дівчатка та хлопчики востаннє водили спільний та-нок, після чого їм не дозволялося до повноліття збиратися разом[9;9].

Ідеал виховання майбутньої матері в суспільстві не був обмежений загальними настановами. Існувала своєрідна школа повчань етичного походження, які передавалися від поколін-ня до покоління. Дівчинці з дитинства прищеплювали такі душевні якості, як скромність, благочестя, правдивість, урівно-важеність. Скромність дівчини в умовах родинного вихован-ня виявлялася в умінні бути стриманою у вчинках і словах, зважено висловлювати свої почуття й думки. Великого зна-чення надавали правдивості та щирості. Врівноваженість характеру, що так потрібна майбутній матері, досягали зав-дяки скромності та правдивості у словах і вчинках [73;37].

Українські легенди, перекази, думи, балади найбільшою мірою уособлюють скарби народної педагогічної думки. Епі-ка українського народу - це багатство, надбане впродовж тисячоліть. Вона є реальною формою втілення словесно-му-зичного мислення. Українська народна педагогічна думка тісно пов'язана із словесно-музичною епікою, що об'єднує і розви-ває творче мислення від першої колискової пісні до героїч-ної думи.

З давніх-давен українська культура відрізнялася від куль-тур кочових племен, які заполоняли обширні території Ук-раїни. Слід зазначити, що ці культури не зуміли справити значного впливу на культуру українського народного вихо-вання. Система материнського виховання лишилася майже недоторканною: сприятливі природні та історичні умови, над-бання народної творчості народу оберігали світогляд матерів і дітей від чужинських впливів, адже усно-пісенне мовлення матері, звичаї догляду та виховання маленьких дітей були винесені з глибини тисячоліть і ретельно збережені.

Для прадавньої культури українців характерне вшануван-ня матері й дитини. Виховання дитини починається ще до на-родження її на світ. Суворі звичаї народного виховання зобов’я-зували майбутню матір дбати про душевне здоров'я дитини, перебувати у спокійному стані. Одним із найважливіших у вихованні дитини раннього віку є вміння тішити, плекати ди-тину, прищеплювати їй життєрадісність і умиротворення. У ран-ньому дитинстві малюка називають «мудриком» і в розумних межах виконують дитячі забаганки. Особливо дбають про па-ростки волелюбності дитини, оберігаючи її від чужого, зумисного впливу. Щиросердна й волелюбна мати за традицією ви-ховання, яке дістала в дитинстві, прагне заспокоїти дитя потішками, забавлянками або колисковою піснею[9;11].

Годували малят у ранньому дитинстві простою рослинною їжею, молоком, медом. Вигодовування материнським молоком здавна вважалося великим таїнством і мистецтвом, бо такі діти виростали дужими й сердечними. У разі, коли мати з поважних причин не могла сама годувати дитя, запрошува-ли годувальницю, яку вшановували як рідну матір. Дітей обох матерів родичали, вони вважалися «молочними» брата-ми й сестрами впродовж усього життя. Однак до послуг годувальниці в родинах зверталися лише тоді, коли не було іншого виходу,