застосування комплексу педагогічних засобів формування позитивної мотивації задля засвоєння дошкільниками знань про основи здоров’я;

поєднання пізнавальної та практичної діяльності, що забезпечує формування навичок здорового способу життя.

Формуванню навичок здорового способу життя старших дошкільників сприяють відповідна поведінка дорослих з найближчого оточення дітей, додержання необхідних санітарно-гігієнічних умов у дошкільному закладі й сім’ї, взаємодія вихователів з батьками з означеної проблеми.

Методологічною основою дослідження є ідеї гуманізації з визнанням пріоритетності загальнолюдських цінностей у процесі вихо-вання дитини; положення про єдність природи, людини і суспільства; діяльнісний підхід до формування особистості.

Джерелом дослідження стали праці педагогів, психологів, фізіологів з питань фізичного, валеологічного й екологічного вихован-ня та передовий педагогічний досвід дошкільних навчальних закладів України й зарубіжжя.

Залежно від специфіки поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної, філософської, соціологічної вітчизняної та зарубіжної літератури; цілеспрямоване педагогічне спостереження й аналіз діяльності дітей і педагогів; анкетування; педагогічний експеримент; якісне та кількісне опрацювання результатів дослідження.

База проведення дослідної роботи: ДНЗ № 3 “Бджілка” міста Івано-Франківська, середня група “Барвінок” та старша група “Метелик”.

Робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел (76) та додатків. Текст дослідження викладено на 101 сторінці.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

І.1. Здоровий спосіб життя: від витоків до сучасності

І.1.1. Розвиток проблеми здорового способу життя: історичний аспект

Формування поняття “здоровий спосіб життя” має глибокі корені в історико-філософській думці людства. Загалом важко визначити, коли вперше людина – homo sapiens – замислилась над проблемою збереження здоров’я та тривалості активного життя.

Однак історичні джерела свідчать, що впродовж дородового періоду, коли людина була беззахисною, перед силами природи, свій фізичний стан вона пов’язувала з містичними уявленнями, які в первіснообщинному ладі вже відтворювалися в амулетах, а самі заходи з охороні здоров’я існували у вигляді обрядів. Проте людина спостерігала за своїм життям і робила висновки, встановлювала причинно-наслідкові зв’язки між здоров’ям і способом життя, чинниками ризику, цілющими й оздоровлювальними властивостями різних засобів і т.д. Вже тоді було виявлено залежність від тієї фізичної роботи, яку доводилося виконувати, для збереження життя людини, а також родини, общини, до якої вона належала [15].

Значний вплив на формування знань про здоров’я мали релігійні, філософські, соціальні, культурні, а також етно-географічні особливості різних народів. Так, на основі вище перелічених чинників в історичному розвитку знань про здоров’я й методи його укріплення утворилися різні тенденції. Яскраво простежуються дві різко відокремлені за своєю теоретичною основою та застосовуваними методами тенденції. Одна з них характерна для західної, а друга – для східної цивілізації.

Західну цивілізацію в силу притаманного їй матеріального світогляду й прагматичної спрямованості з різних способів укріплення здоров’я найбільше приваблювала можливість досягнення безпосередньо-корисного результату у вигляді стимуляції рухових якостей – сили, швидкості, спритності, витривалості. Така спрямованість оздоровлення забезпечила прикладне використання засобів фізичної культури.

Рухова функція, як одна з функцій організму, є доступною безпосередньому спостереженню. Це дозволяє легко порівнювати результати, яких досягають при використанні фізичних вправ різні люди. Сама ж процедура порівняння результатів виявилась привабливим видовищем. Так почали проводити спортивні змагання, що стали демонстрацією рухових можливостей і потужним стимулятором розвитку фізичних спроможностей людини. Олімпійські ігри, які виникли в 776 році до нашої ери, не тільки збереглися до нашого часу, а й стали на сьогодні найпрестижнішими з усіх спортивних змагань.

На Сході переслідували інші тенденції. Вони значною мірою проходили через призму релігійних вірувань. Так, вже в давній Індії, за 6 століть до н.е., у «Ведах» сформульовано основні принципи ведення здорового способу життя й подано розумні поради щодо збереження здоров’я людини.

Саме на Сході, в країнах об’єднаних близькою культурою та віросповіданнями, виник один з найцінніших оздоровчих методів – психорегуляція, здійснювана в різних формах (самонавіювання, зосередження з відчуженням від зовнішніх подразників, релаксація, медитація тощо).

Мета східних методик полягала в поліпшенні загального стану організму, направленні його до гармонії з оточенням. Це зумовлювало і явно відмінні від західних методи та засоби занять фізичними вправами, що сприяли гармонізації функції організму шляхом створення певних психологічних станів, яскравим прикладом чого є китайське «Тайцзицюань» (вправи, що імітують рухи тварин і птахів) та «Конг-фу» (близько 2600 років до н.е.), індійська «Аюрведа» (близько 1800 років до н.е.) [13, с. 3-11 ].

Однак, незважаючи на взаємопроникнення культур, що спостерігається за останні сторіччя, ті суттєві відмінності західного і східного шляхів розвитку знань про здоров’я і здоровий спосіб життя, збереглися і до сьогодні.

Надалі розвиток вчення про здоров’я і здоровий спосіб життя пов’язуються з уявленнями лікарів Коської школи, яку прийнято ототожнювати з іменем Гіппократа (460 – 377 р. до н. е.). Це видатний лікар, йому були відомі і з успіхом використовувалися хірургічні операції. Однак пріоритетним принципом в діяльності цього вченого було використання оздоровчих, а не лікувальних засобів. У своїй праці «Corpus Hippokraticum» - енциклопедії медичних знань того часу, Гіппократ наводить чимало відомостей про збереження здоров’я та стимуляцію захисних сил організму з допомогою сил природи й ліків. За його уявленнями здоров’я залежить і від способу життя. В унікальному трактаті «Про здоровий спосіб життя» Гіппократ пише: «Отже, відповідно до віку, пори року, звички, країни, місцевості, будови тіла слід влаштовувати і спосіб життя так, щоб ми могли протистояти і спекам, і холодам, бо тільки таким чином досягається найкраще здоров’я» [13, с. 11–12]. Отже, саме Гіппократ першим