У ст. 33 «Закону про освіту» вказано, що «дошкільна освіта покликана забезпечити фізичне, психічне здоров’я дітей, їх різнобічний розвиток, набуття життєвого досвіду, умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання». Відповідно до цього закону у 1996 р почалася розробка базового компоненту дошкільної освіти, який визначає той мінімальний, необхідний рівень знань дошкільнят, що характеризується системою особистісних рис, потреб, здібностей, елементарних теоретичних уявлень та практичних умінь і має впродовж перших семи років допомагати дитині орієнтуватися в житті, надавати їй можливість для самореалізації.

Базовий компонент визначає вимоги суспільства щодо розвитку, виховання, навчання дошкільнят, а також умови, за яких вони можуть бути реалізовані в сім’ї та в різних типах дошкільних закладів, причому акцент зроблено не стільки на озброєнні дошкільнят знаннями, скільки на формуванні вміння використати їх на практиці. Дитина має набути власний чуттєвий, дійовий розумовий досвід, якому сприяють зв’язки з природним середовищем. Природа для дитини - це неоціненний механізм пізнання світу, який дасть можливість для оволодіння певним обсягом знань з валеології.

Виділення сфери життєдіяльності «Я – сам» (дитина – її «Я») в проекті Базового компоненту дошкільної освіти, її змістовне наповнення має валеологічне спрямування, бо оволодіння дітьми найпершими знаннями про будову, функції свого організму, психічне та духовне здоров’я допоможе формувати свідоме, дбайливе ставлення до здоров’я як найвищої людської цінності [40].

Досліджуване питання регламентується й діючими програмами навчання і виховання дітей дошкільного віку («Малятко», «Дитина», «Українське дошкілля» тощо). Так, у програмі «Малятко», яка вийшла друком у 1991 році уперше започатковано висвітлення проблеми валеології, що містить і елементи формування навичок здорового способу життя, у змісті дошкільної освіти. У розділі «Рідна природа» автор Плохій З.П., викладаючи екологічний матеріал, обґрунтовує необхідність ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з організмом людини та дбати про власне здоров’я [53].

Таким чином, комплексний аналіз діючих нормативних документів, законодавчих актів України й співставлення їх з положеннями відповідних документів міжнародної спільноти свідчать про те, що загалом законодавство України відповідає основним міжнародним стратегіям політики сприяння здоров’ю та здоровому способу життя. І на сьогодні на перший план виходить завдання дотримання всіх законодавчих вимог та норм, забезпечення організаційного механізму виконання існуючих Законів, Указів та постанов і контролю за якістю їх виконання.

І.2. Психолого-теоретичні положення проблеми здорового способу життя

І.2.1. Складові чинники здорового способу життя

Розбудова української незалежної держави спонукає до нового бачення розвитку інтелектуального потенціалу, викликає й прискорює значні зміни в суспільному житті, що, цілком природно, актуалізує складні психолого-педагогічні проблеми та сприяє розвитку всієї національної системи освіти.

Здоров’я населення – один з показників благополуччя держави, є соціальним багатством країни, тому збереження і зміцнення здоров’я дітей – справа державної ваги, є спільним завданням родини, освітньо-виховних закладів і суспільства загалом.

Ученими доведено, що найбільша кількість хвороб виникає внаслідок неправильного способу життя людей, а тому гостро постає необхідність усвідомлення підростаючим поколінням цінності здоров’я, розуміння визначальної ролі здорового способу життя для його збереження [55].

Формування здорового способу життя впродовж своєї майже 25-річної історії пройшло шлях від первинного накопичення фактів і свідчень до розробки цілісної теорії. Зараз ФЗСЖ виступає як самостійна наукова дисципліна, котрій притаманні усі відповідні компоненти - власна теорія, методологія, методика, ідеологія, принципи тощо [73, с. 6].

Культура здоров’я - це сукупність духовних цінностей, в якій суспільство визнає за людиною стан фізичного, психічного та духовного благополуччя як вищу цінність. Культура здоров’я - заснована на укріпленні, збереженні й відновленні, формуванні та передачі фізичного, психічного та духовного здоров’я.

Системний підхід до аналізу поняття «культура здоров’я» дає змогу трактувати його як:

систему цінностей, пріоритетів власного здоров’я і здоров’я оточуючих;

як спосіб діяльності і укріплення, збереження, відновлення, формування і передачі фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я;

сукупність світоглядних ідей на сутність, особливості, самоцінність здоров’я особистості;

історичну цілісність, ставлення суспільства до здоров’я громадян;

інтегральний фактор соціалізації особистості, культуротворчий процес формування, укріплення, збереження, відновлення і передачі фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я.

Культура здоров’я знаходить свій вияв у сукупності знань про особливості власного здоров’я (фізичного, психічного, соціального та духовного); системі цінностей, пріоритетів власного здоров’я та здоров’я оточуючих; принципах, правилах побудови власного життя, що сприяє формуванню, збереженню, зміцненню та передачі здоров’я; способах поведінки та діяльності, спрямованих на формування, зміцнення, збереження, відновлення та передачу фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я.

Формування культури здоров’я – це цілеспрямований процес взаємодії учасників навчально-виховного процесу (дітей, педагогів, батьків) в середовищі навчально-виховного закладу, сім’ї, соціального оточення, метою якого є відновлення, збереження, укріплення, формування та передача фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я.

Культура здоров’я містить такі компоненти:

мотиваційний (потреби та мотиви формування, зміцнення, збереження, відновлення і передачі здоров’я; цінності і пріоритети власного здоров’я та здоров’я оточуючих);

змістовий (принципи, правила, відомості, знання про особливості власного здоров’я; шляхи, умови, технології його формування, збереження, зміцнення, відновлення, передачі);

операційний (способи поведінки та діяльності, спрямовані на формування, зміцнення, збереження, відновлення та передачу здоров’я) [57, с. 15].

Необхідно зауважити, що поняття «культура здоров’я», а зокрема феномен здоров`я людини впродовж усієї історії розвитку людства привертав увагу багатьох дослідників, котрі напрацювали велику кількість різноманітних характеристик цього явища. Науковці використовують багато визначень і показників різного змісту, які висвітлюють різні аспекти феномена здоров`я (профілі здоров`я, його рівні, складові тощо) [73, с. 7].

Здоров’я – це такий стан організму, при якому зберігається відповідність структури і функції, а також здатність регуляторних систем підтримувати сталість внутрішнього