духовністю (за Н. Реріхом).

Виходячи з вказаних передумов, структура здорового способу життя повинна включати наступні чинники:

оптимальний руховий режим;

тренування імунітету й гартування;

раціональне харчування;

психофізіологічну регуляцію;

психосексуальну і статеву культуру;

раціональний режим життя;

відсутність шкідливих звичок;

валеологічну самоосвіту [15, с. 40-45].

Складові ЗСЖ включають різноманітні елементи, що стосуються всіх сфер здоров’я – фізичної, психічної, соціальної й духовної. Найважливішими з них вважаємо харчування (в тому числі якісна питна вода, необхідна кількість вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного й активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й у психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (використання засобів фізичної культури і спорту, різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення після фізичних і психічних навантажень).

Неабияке значення для ЗСЖ мають інформованість людей і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, здатних протидіяти природному процесу старіння, належних екологічних умов, достатньої системи охорони здоров’я. Крім того, існує багато інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а й соціального і духовного здоров’я (відсутність шкідливих звичок, пануюча світоглядна установка на пріоритетну цінність здоров’я тощо) [73, с. 10–11].

Поняття “здоровий спосіб життя” інтегрує взаємозв’язок способу життя і здоров’я людини. ЗСЖ об’єднує всі умови, особистісні якості, процеси, тобто все, що допомагає нормальному функціонуванню людини в професійній, суспільній та побутовій сферах. Це трактування також виражає ставлення людини, орієнтир її діяльності щодо зміцнення та розвитку індивідуального й суспільного здоров’я. Здоров’я повинно бути найпершою потребою людини, але її задоволення має складний характер і не завжди призводить до потрібного результату.

ЗСЖ пов’язаний із особистісно-мотиваційною сферою людини, із соціальними, фізичними можливостями та здібностями. Для того, щоб підтримувати здоров’я на оптимальному рівні, тільки уникати факторів ризику (боротьба з алкоголізмом, тютюнопалінням, наркоманією, нераціональним харчуванням тощо) недостатньо, треба розвивати тенденції, які працюють на формування ЗСЖ і містяться в різних факторах життя людини.

До основних принципів ЗСЖ належать:

соціальні: спосіб життя повинен бути естетичним, моральним, вольовим;

біологічні: спосіб життя має відповідати віковим особливостям, забезпеченим енергетично, зміцнюючим та ритмічним.

Реалізація означених принципів залежить від соціально-економічних заходів та формування моделей поведінки людини. Ведення здорового способу життя передбачає:

прагнення до фізичної досконалості;

досягнення душевної та психічної гармонії в житті;

забезпечення повноцінного харчування;

виключення з життя самодеструктивної поведінки;

дотримання правил особистої гігієни: очищення організму та його загартовування.

Отже, ЗСЖ – це не просто сума засвоєних знань, а стиль життя, адекватна поведінка в різних ситуаціях. Тому основними передумовами дотримання здорового способу життя вважаємо такі:

сформованість особистісно-мотиваційної установки на реалізацію власних фізичних, інтелектуальних, соціальних, духовних можливостей і здібностей;

сформованість світоглядних позицій та основ культури, зорієнтованість на здоровий спосіб життя;

прагнення до фізичного удосконалення в процесі активної рухової діяльності;

забезпечення повноцінного сну, збалансованого харчування, дотримання раціонального розпорядку дня;

дотримання правил гігієни (чистота тіла і думок, загартування тіла і духу);

прагнення до досягнення психічної, морально-духовної гармонії в житті;

сформованість толерантного ставлення до оточення;

виключення з власної поведінки саморуйнівних звичок, бажань (лінощі, переїдання, негативні емоції, негативне мислення, малорухливість тощо) [8, с. 8–9].

Найголовнішим чинником дотримання здорового способу життя є бажання людини бути здоровою. За даними ВООЗ стан здоров’я індивіда майже на 50% залежить від способу його життя, десь на 40% – від генетичних чинників та екології і лише на 10% – від медичного обслуговування (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Залежність стану здоров’я від різних чинників.

Отже, ні природні задатки, ні стан екології, ні мережа медичних закладів не можуть забезпечити достатній рівень здоров’я особистості. І лише сама людина здатна стати тією дієвою серцевиною власного життя, від якого залежить стан її здоров’я.

Опрацювання різноманітних довідникових матеріалів, літературних джерел про дослідження сучасних вчених щодо сутності понять “здоров’я” і “здоровий спосіб життя” дали можливість розробити структурно-логічну модель цієї диференції (рис. 1.2.) і схему умов для підтримання здорового способу життя (рис. 1.3.):

Рис. 1.2. Структурно-логічна модель здорового способу життя.

Рис. 1.3. Схема умов підтримання здорового способу життя.

І.2.2. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку дітей дошкільного віку

Організація роботи щодо формування в дітей навичок здорового способу життя (режим дня, харчування, загартовування, проведення ранкової гімнастики, розвиток рухів тощо) невід’ємно пов’язана зі знаннями про особливості будови й функцій дитячого організму. Адже весь комплекс навчально-виховних засобів та факторів, які забезпечують правильне фізичне і розумове виховання дітей, будується з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей кожного вікового періоду.

Тому вважаємо, що знання анатомо-фізіологічних особливостей дошкільників є необхідними для вихователів та батьків у справі гармонійного розвитку особистості кожної дитини.

Анатомо-фізіологічні особливості – це вікові особливості будови й функцій організму в цілому та його окремих систем і органів.

Процес фізичного розвитку дітей відбувається нерівномірно, хвилеподібно: в одному віці спостерігається прискорення росту (тіло дитини витягується), в іншому – навпаки, помітно збільшується маса тіла при одночасному сповільненні росту (тіло дитини стає повнішим, округленим). За цим показником можна виділити такі періоди тілес-ного розвитку дітей:

період першого округлення (від 1 року до 4 років), для якого характерне щорічне збільшення маси при відносно невеликому рості тіла у висоту;

період першого витягнення (від 5 до 7 років), який відзначаєте помітним ростом тіла при відносно незначному збільшенні маси;

період другого округлення (від 8 до 10 років);

період другого витягнення (від 11 до 16 років);

період третього округлення, або період дозрівання, (від 16 до