Відомий французький філософ М.Фуко створив концепцію «epimelia/cura SUI» («Турбуйся про самого себе»). Головне у цій концепції те, що в кожної людини повинен бути певний спосіб дій, які «виконуються суб’єктом стосовно самого себе, коли він виявляє турботу про самого себе, перетворює та змінює себе».

Значний поштовх до вироблення наукової концепції здорового способу життя людини одержано завдяки працям відомих дослідників А.М.Ізуткіна, А.Д.Степанова, Г.І.Царегородцева. Вони вважають, що здоров’я є «Загальнолюдською цінністю і поступово перетворюється на значущий показник і одночасно на необхідну передумову прогресу соціальної системи в цілому і особистості зокрема».

В свою чергу дослідники Т.В.Васильєв, Г.А.Войнович, К.В.Дейнека, І.І.Литвинова, В.С.Лозинський, Г.П.Малахов, В.С.Михайлов, В.С.Полунін, Л.Г.Пучко, Б.П.Суханов зазначають, що останнім часом у повсякденній свідомості посилюється інтерес до різних способів зміцнення здоров’я за допомогою нетрадиційної, а також народної медицини.

Учені П.Брегг, В.Дільман, П.Іванов, Ю.Мерзляков, Х.Моль, А.Подтибякін, К.Херзлич, А.Царик, Г.Шелтон, С.Шелтон виділяють один із аспектів, або один із способів досягнення здорового способу життя й акцентують свою увагу на його вивченні. Такий підхід, безумовно, збагачує наші знання про предмет дослідження, але не характеризує його як ціле. Пропоновані в такому випадку заходи культивування здорового способу життя не мають системного характеру і часом суперечать один одному.

Як випливає з огляду загальнонаукової літератури, у вивченні досліджуваної проблеми останнім часом відбуваються деякі принципові зрушення. Зокрема, сучасні дослідники М.М.Амосов, Е.Г.Булич, Є.Г.Мільнер, А.М.Чайковський та деякі інші пропонують розглянути динаміку явища «здоровий спосіб життя» людини з позиції взаємодії об’єктивних і суб’єктивних факторів.

Проблемі здорового способу життя як важливого чинника формування здорової особистості, сучасному досвіду й методиці впровадження оздоровчої освіти та виховання дітей і молоді присвяченого дослідження науковців О.Д.Дубогай, С.І.Жупанин, В.І. Туташиновський та ін.

У наукових працях О.Д. Дубогай особливу увагу звернено на розвиток особистості в школі освітньо-оздоровчої системи, яка характеризується виховним, освітнім і оздоровчим ефектами.

Нині значна увага науковців звернена на питання мотивації до необхідності ведення здорового способу життя, як важливого чинника розвитку особистості, організації систематичної роботи з виховання в дітей навичок здорового способу життя з використанням багатого національного досвіду й усталених традицій українського народу та готовності педагогів до означеного виду діяльності.

Таким чином, значна частина спадщини минулого щодо відображення феномену здорового способу життя людини в теоретичній та практичній свідомості людей і сьогодні не втратила свого значення. Питання, пов’язані зі способом життя, які порушувалися в минулі часи, залишаються актуальними й у наш час.

І.1.2. Законодавство України щодо формування здорового способу життя

Аналіз нормативно-правових актів світової спільноти та законодавства деяких країн Заходу щодо сприяння впровадженню здорового способу життя, а також вітчизняного законодавства з означеної проблеми дає підстави зробити узагальнення, що світова спільнота дедалі більше виходить з необхідності забезпечення права людини на збереження та зміцнення здоров’я. Це право передбачене Декларацією прав людини, Європейською соціальною хартією та іншими міжнародними документами. Проблема сприяння здоровому способу життя знаходить своє відображення в низці спеціальних документів, що приймалися під час систематичних конференцій з проблем пропаганди здорового способу життя. Зокрема, це Оттавська хартія за здоровий спосіб життя, "Аделаїдські рекомендації: Політика у громадському здоров’ї", "Сандстальська угода про здорове довкілля", Джакартська декларація з питань пропаганди здорового способу життя. Вони є логічним продовженням і доповненням один одного, приймалися в зв’язку з розвитком науково-теоретичного розуміння проблеми й усвідомленням широкою громадськістю необхідності активізації практичної діяльності в означеному напрямі і фактично заклали правову основу на міжнародному рівні в цій сфері життєдіяльності.

Основні ідеї, які вони містять, - це чітке усвідомлення того, що основний шлях досягнення максимально можливого здоров’я проходить через впровадження здорового способу життя та створення сприятливого навколишнього середовища, що розуміється у широкому сенсі, як соціально-економічне та фізичне оточення людини.

Сприяння здоров’ю та здоровому способу життя визначено й законодавством України як один з пріоритетних напрямів державної політики охорони здоров’я, який передбачає необхідність здійснення багатосекторальної діяльності, залучення до неї держави, громади, некомерційних та комерційних неурядових організацій та індивідуумів. Пріоритети цієї діяльності в Україні в цілому співпадають з пріоритетами у цій сфері, визначеними Основами політики досягнення здоров’я для всіх у 21 столітті в Європейському регіоні. До них належать завдання щодо полегшення здорового вибору відносно харчування, фізичних вправ; зменшення шкоди, що спричиняється алкоголем, речовинами, що зумовлюють залежність, і тютюном; забезпечення здорового середовища шляхом створення багатосекторальних механізмів, які дозволяють зробити більш здоровими житло, школи, робочі місця та населені пункти; створення безпечних та сприятливих фізичних, соціальних та економічних умов життя задля забезпечення здоров’я дітей та молоді тощо.

Концепція здорового способу життя як засобу збереження й поліпшення здоров’я населення не є новою для України. Вона розроблялася ще за часів СРСР, а також з початку 90-х років уже в незалежній Україні. Наявність певного позитивного досвіду в означеній сфері діяльності констатувалася на Міжнародній конференції з первинної медико-санітарної допомоги, що відбулася в Алма-Аті 1978 року. Нормативно-правове поле в сфері сприяння впровадженню здорового способу життя ґрунтувалося як на законодавчих актах та рішеннях Уряду, так і на постановах КПРС.

Нормативно-правова база галузі охорони здоров’я, що, безумовно, пов’язана з проблемами здорового способу життя, вже не раз підлягала перегляду: з прийняттям Конституцій 1936, 1978, 1996 років, “Основ законодавства України” 1992 року та інших законів. На даний період проведено аналіз та первинну експертизу більш ніж двох тисяч нормативних актів Уряду України з охорони здоров’я, починаючи з 1919 року. Складено і видано переліки діючих наказів МОЗ УРСР та