Нові підходи в сфері охорони здоров’я стали основою Комплексної програми профілактики захворювань і формування здорового способу життя населення, затвердженої постановою Ради Міністрів України від 7 грудня 1989 р. № 305. Її виконання розраховувалося до 2000 року. Подібні програми розроблялися і впроваджувалися на рівні відомств та адміністративних територій, підприємств та організацій. Їх виконання стримувалося відсутністю необхідного фінансування, а подальша трансформація українського суспільства призвела до появи інших законодавчо-нормативних документів у цій сфері діяльності. Наприклад, Закон “Про фізичну культуру і спорт”. Але цим та іншими законами врегульовувалися окремі сфери життєдіяльності й частина з них торкалися лише певних аспектів здорового способу життя.

Окремого законодавства про сприяння здоровому способу життя в Україні немає. Відповідні правові норми щодо цього містяться у нормативно-правових актах, що належать до різних галузей законодавства.

Застосування навичок здорового способу життя принципово вимагає свідомого ставлення кожного конкретного індивіда до власного здоров’я, до необхідності його збереження та зміцнення. Примусити людину дотримуватися тих чи інших навичок в обов’язковому порядку держава практично не в змозі, оскільки такий примус певною мірою може розглядатися, як втручання у особисті права індивіда.

Однак держава за допомогою раціонально побудованого законодавства може створити умови, що сприятимуть створенню в членів суспільних відносин мотивації до певних видів діяльності чи поведінки, які передбачають застосування навичок здорового способу життя й тим самим сприяють охороні здоров’я як на індивідуальному, так і на популяційному рівнях. Наприклад, такі умови мають передбачати забезпечення відповідної поінформованості членів суспільства, формування відповідного освітнього рівня населення, забезпечення фізичної та економічної доступності товарів та послуг, використання яких сприяє збереженню та зміцненню здоров’я, формування моральної та економічної зацікавленості людей вести здоровий спосіб життя тощо.

Здоров’я людини в Україні розглядається як одне з найголовніших немайнових благ особи. Статтею 3 Конституції України здоров’я людини, як і її життя, особиста честь і гідність, недоторканність та безпека, визначене найвищою соціальною цінністю. Згідно із статтею 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я.

Слід наголосити на тому, що Основи законодавства України про охорону здоров’я не лише дають визначення основних понять, змісту права на охорону здоров’я та її принципів, а й водночас встановлюють певні обов’язки для суспільства, держави та особи.

Основи законодавства України про охорону здоров’я містять у собі окремий розділ IV, який називається “Забезпечення здорових і безпечних умов життя”. В свою чергу цей розділ складається з статей, що стосуються підтримання необхідного для здоров’я життєвого рівня населення; забезпечення охорони навколишнього середовища як важливої передумови життя і здоров’я людини; забезпечення санітарного благополуччя територій та населених пунктів; створення сприятливих умов праці, навчання, побуту та відпочинку; запобігання інфекційним захворюванням; проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств з шкідливими й небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих; сприяння здоровому способу життя населення.

За результатами аналізу міжнародних підходів до розробки й впровадження політики сприяння здоров’ю та пропаганди здорового способу життя, Основи законодавства України про охорону здоров’я в загальному вигляді охоплюють практично весь спектр необхідних стратегій у цій сфері, трактуючи здоров’я, охорону здоров’я та здоровий спосіб життя як багатосторонні поняття і проблеми, що потребують при їх розв’язанні багатосекторального комплексного підходу. Цей документ встановлює цілком адекватне міжнародним підходам розуміння здоров’я, охорони здоров’я, права на охорону здоров’я та здорового способу життя, використовуючи при цьому як основний елемент багатофакторність етіології більшості захворювань і необхідність боротьби з ними на індивідуальному, сімейному та суспільному рівнях.

Додаткове, більш детальне регулювання основних аспектів сприяння здоров’ю та впровадженню здорового способу життя забезпечується цілим рядом інших законодавчих та нормативних актів Президента та Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади.

Важливим документом є Указ Президента України від 27 квітня 1999 року “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя”, яким затверджено основні напрями державної діяльності в означеній сфері, утворено всеукраїнську координаційну раду з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян. Даним Указом встановлено, що розбудова суверенної й незалежної, демократичної, соціальної, правової держави потребує активізації зусиль органів виконавчої влади, громадських і релігійних організацій, спрямованих на розвиток духовності, виховання патріотизму та поваги до історичної спадщини українського народу, укорінення в суспільній свідомості загальнолюдських моральних цінностей, виховання соціального оптимізму та впевненості кожного громадянина у своєму майбутньому, формування здорового способу життя. Один з напрямків, на який повинна зосереджуватись діяльність органів виконавчої влади, громадських і релігійних організацій, навчальних, культурно-просвітницьких закладів у даній сфері – це впровадження в суспільну свідомість переваг здорового способу життя, формування національного культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості.

На виконання даного Указу Президента Кабінетом Міністрів України розроблено Національну програму патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, яка затверджена постановою Уряду від 15 вересня 1999 року №169711. Серед інших цей документ містить розділ “Формування здорового способу життя”, яким передбачено заходи, спрямовані на реалізацію напрямів діяльності, передбачених вказаним актом Президента.

Одним із важливих документів із піднятого нами питання є Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 10 лютого 2000