Здоров’я – природний стан організму, який характеризується його рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю яких-небудь хворобливих змін.

|ладу|Здоров’я – найважливіший фактор|фактор| працездатності і розвитку організму людини, а особливо дитини|дитяти|.

У книзі «Афоризми життєвої мудрості» німецький філософ Артур Шо-пенгауер (1788-1860) писав: «Дев’ять десятих нашого щастя засновано на здоров’ї. При нім все стає джерелом насолоди|втіхи|, тоді як без нього ніякі зовнішні блага не можуть принести задоволення, навіть суб’єктивні блага: якість розуму, душі, темпераменту при хворобливому стані слабшають і завмирають. Зовсім не позбавлено підстави, що ми питаємо один одного про здоров’я і бажаємо його один одному: воно справді головна умова людського щастя».

Сучасні дослідження феномена здоров’я виявили обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров`я як відсутність хвороби. Поширеність, ще й до цього часу, подібного визначення пояснюється тим, що тривалий час воно також вживалося й у практичній медицині. Якщо у людини, котра звернулась до лікаря, не виявлялося симптомів захворювання, її вважали здоровою. Тобто, в практиці лікування, особливо в первинних ланках системи охорони здоров’я, не надавалося переваги тому, що відсутність симптомів хвороби ще не означає наявності доброго здоров’я [73, с. 7].

В наш час поняття «здоров’я» трактується більш розширено, ніж відсутність захворювань. Так, згідно з уявленнями відомого американського валеолога, теоретика медицини Г. Сигеріста (1941), здоровою є людина, яка має гармонійний фізіологічний і розумовий розвиток, добре адаптована до навколишнього фізичного і соціального середовища… Тому здоров’я не означає відсутності хвороби: це дуже позитивне, життєрадісне й охоче виконання обов’язків, які життя покладає на людину [29, с. 24].

Сучасна наука свідчить, що здоров`я людини є складним феноменом глобального значення, котрий може розглядатися як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, внесення капіталу, як індивідуальна й суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем, що, в свою чергу, постійно змінюється [73, с. 72]. Виходячи з цього, зрозуміло, як складно визначити здоров`я в повному обсязі, якщо це взагалі можливо – історія розвитку науки про здоров`я налічує близько восьми десятків різноманітних визначень (Додаток Б). Загальноприйнятим у міжнародному спілкуванні є визначення здоров`я, викладене у преамбулі Статуту ВООЗ (1948 р.): “Здоров`я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів”.

Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери, або складові: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) й духовну. Всі ці складові є невід’ємними одна від одної, вони тісно взаємопов`язані й саме разом, у сукупності, визначають стан здоров`я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я, проте в реальному житті майже завжди має місце інтегральний вплив цих складових [73, с. 7].

Фізичне здоров’я (за М.С. Корольчуком): анатомо-фізіологічна структура, структурна цілісність і функціональна злагода в роботі органів і систем людини, що забезпечує достатній рівень активності, адаптованості до соціального й фізичного середовища, що постійно змінюється, оптимальне самопочуття й адекватне усвідомлення себе і оточення.

Психічне здоров’я (за В.І. Войтко) трактується як стан духовного благополуччя, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки, діяльності.

Духовне здоров’я характеризується таким поєднанням особливостей інтелектуальної, почуттєво-емоційної та вольової сфер людської психіки, які сприяють формуванню потреби у пізнанні світу, себе, інших людей та засвоєнню духовних цінностей (загальнолюдських і індивідуальних).

Соціальне здоров’я характеризується сформованістю «соціального Я»: адекватним сприйманням дійсності, інтересом до навколишнього світу, успішною адаптацією до фізичного й соціального середовища, спрямованістю на спільну справу, культурою споживання, альтруїзмом, відповідальністю перед іншими, добросовісним ставленням до праці, безконфліктними відносинами в колективі й сім’ї.

Особистість із високим рівнем сформованості соціального здоров’я відзначається:

безпосереднім входженням у життя з повним зануренням в нього;

вмінням покладатися на свій досвід, розум і почуття, а не на думку більшості, традиції чи умовності, позицію авторитетних людей;

наданням переваги в житті новим непроторенним шляхам;

відкритою чесною поведінкою у всіх ситуаціях;

готовністю стати непопулярним, зазнати несхвалення з боку більшості оточуючих людей, якщо власні погляди не узгоджуються з їхньою думкою;

наданням переваги тому, щоб брати на себе відповідальність, а не уникати її;

докладанням максимуму зусиль для досягнення поставленої мети;

вмінням помічати і, якщо в цьому є необхідність, переборювати інших людей (за А. Маслоу) [56, с. 15-17].

Н. Денисенко відзначає, що кожна із сфер здоров’я для дошкільного віку має своє трактування. Так, фізичне здоров’я – це такий стан організму дитини, коли показники основних фізіологічних систем перебувають у межах норми й адекватно змінюються в процесі взаємодії з довкіллям. Психічне здоров’я - це внутрішньо-системна основа соціальної поведінки особистості. У ньому відображається стан мозку, коли його вищі відділи забезпечують активну інтелектуальну, емоційну та свідомо-вольову взаємодію індивідуума з довкіллям. Компонентами психічного є інтелектуальне й емоційне здоров’я. Станом психічного здоров’я зумовлюється мислення дитини – позитивне, негативне.

Духовне здоров’я Н. Денисенко визначає як усвідомлення особистістю свого «Я» як частки природи і суспільства; прояв морально-вольових рис характеру в справах, спрямованих на творення, віра у духовні цінності (у Бога, добро, любов), відповідальність перед іншими людьми, безкорисливість. А соціальне здоров’я визначає здатність дитини контактувати з однолітками та дорослими в різних життєвих ситуаціях. Пріоритетом для здорових дітей є не стресовий стиль життя [30, с. 4–5].

Сучасна теорія й практика ФЗСЖ, прийнята в країнах-лідерах, що ініціюють піднесення проблематики здоров’я на загально планетарний щабель, вирізняє шість рівнів