5. Обгрунтувати значення українського народознавства для збагачення словника дітей дошкільного віку.

Структура роботи : робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ I: Теоретико - методичні основи українського

народознавства у дошкільному закладі

1.1 Витоки народної педагогіки

Народ і виховання - це два взаємопов'язані поняття. Так повелось в історії людства, що кожен народ від покоління до поко-ління передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молод-шому. Саме так створюється історія матеріальної і духовної культри нації, народу, формується його само-свідомість. Народ завжди виступає вихователем молодшого покоління, а виховання при цьому набуває народ-ного характеру. Тільки народне виховання, зауважував К. Ушинськй, є живим органом в історичному про-цесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайної впливової сили на формування національного характеру, національної психології людини.[24] «Чи дивно після цього, що виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну си-лу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого на-роду».[24]

Перлини виховної мудрості народу, невичерпна своє-рідна скарбниця форм і засобів народного виховання становлять золотий фонд народної педагогіки, одного з чинників колективної народної творчості.

Що таке народна педагогіка? В сучасній педагогіч-ній літературі існують різні підходи щодо тлумачення цього наукового поняття. Так, російський учений Г. Виноградов харатеризує народну педагогіку як сукупність навичок та прийомів, котрі використовує народ для фор-мування особстості в певному напрямі, як сукупність народних поглядів, засобів впливу на молоде покоління для його навчння та виховання. Автор пов'язує народну педагогіку не з педагогічною теорією, а з педагогічною практикою, за його словами, «це не стільки система, скі-льки сума знань та вмінь».[6]

Натомість, Г. Волков, дослідник чуваської народ-ної педагогіки, розглядає її як педагогічну науку. Він уперше ввів в педагогічну літературу термін «етнопедагогіка», дав її наукове визначення.

Етнопедагогіка — це наука «про досвід народних мас у вихованні підростаючого покоління, їхні педагогічні погляди; це наука про педагогіку побуту, педагогіку сім'ї, роду, племені, народності, нації. Етнічна педаго-гіка досліджує особливості національного характеру, що склався під впливом історичних умов».[7] Автор розмежо-вує поняття народної педагогіки та етнопедагогіки з двох позицій — етнічної та наукової.

На його думку, народна педагогіка включає в себе передусім емпіричні педагогічні знання незалежно від конкретної етнічної спільності, натомість, етнопедагогі-ка обов'язково відбиває належність до конкретної ет-нічної спільності з тільки їй притаманними педагогіч-ними традиціями.

Г. Волков вбачає в народній педагогіці лише на-родний досвід та його опис. За його визначенням, народ-на педагогіка — це сукупність емпіричних знань з пи-тань виховання, які розповсюджуються переважно усно, це практична діяльність у вихованні підростаючого по-коління.[8] Водночас Г. Волков розглядає народну пе-дагогіку як струнку систему, що являє собою сукупність та взаємозв'язок мети, завдань, шляхів та засобів ви-ховання й навчання, педагогічних прийомів і навичок: які використовуються народом для прищеплення особис-тості потрібних рис характеру.

Етнопедагогіку Г. Волков відносить до наукової сфери, до теоретичної думки.

Окремі вчені зводять поняття народної педагогіки ли-ше до набуття суми знань. Як-от: «народна педагогіка — це сукупність поглядів, ідей, звичаїв, традицій народних мас з питань виховання у широкому розумінні цього слова»[9]; «сукупність та сума знань народних мас, нагромаджених та перевірених практикою»[1].

Г. Філонов визначає народну педагогіку стосовно філософії. Він вбачає в ній систему прийнятих у певній місцевості певним народом прийомів та методів вихован-ня, що передаюся від одних поколінь до інших, засвою-ються ним насаперд як певні знання та навички, кот-рих люди набули в процесі життя. Народна педагогіка передбачає передавання соціального досвіду, норм по-ведінки, суспілних традицій, тієї чи іншої ідеології, ви-мог до вихованя дітей. Вона виступає в моральних за-конах, звичаях, закріплює традиції.

Народна педгогіка — це сукупність накопичених та перевірених пратикою емпіричних знань, умінь та нави-чок, що передаються від покоління до покоління пере-важно в усній фрмі як продукт історичного й соціального досвіду народу. Пам'ятки народної педагогіки зберіга-ються в казках, загадках, епосах, прислів'ях, приказках, які створив сам народ, відбиваються в національних зви-чаях, традиціях різих народів, передбачають цілеспрямоване вихованя та навчання молоді на кращих ідеалах народу. Народна педгогіка «є колискою наукової педа-гогіки»[11] .

На сучасном етапі в Україні проблеми української народної педагогіки

та її місце у вихованні і навчанні дітей досліджував академік М. Стельмахович. За його визначенням, народна педагогіка — це «галузь емпірич-них педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що ви-робляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання вихованя, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання та навчання».[17]

Українська народна педагогіка — це багатотомний усний підручник навчання й виховання, який зберігаєть-ся в пам'яті нарду, постійно ним використовується, сис-тематично збагачується й удосконалюється.

М. Стельмахович уперше в сучасній етнопедагогіці відокремлює таку її галузь, як народна дидактика, і дає її визначення. Народна дидактика — це «відображення здобутків трудящих у галузі освіти й навчання, що виражається у поглядах народу на принципи, зміст і методи навчання та втілення в народній практиці форм і методів озброєння підростаючих поколінь знаннями, вміннями й навичками, розвитку їхніх пізнавальних сил і здібностей, розвитку мовлення дітей»[18].

Народній педагогіці притаманні своєрідні риси та специфічні особливості, які детально аналізує А. Ізмайлов.

Народна педагогіка існує стільки, скільки існує на-род, корені її сягають у сиву давнину. Отже, вона є фун-даментом наукової педагогіки, зокрема таких її галузей, як педагогіка сім'ї, педагогіка духовності, моралі, педа-гогіка виховання.