Послухайте, люди, -А хто збив нам горнець?

Дивна баша буде! Баба каже: — Горобець!

Був собі раз горобець, -Підіб'ю йому крильця!

Бабі збив новий горнець. Чи казати знов з кінця?

Прилетіла горобчиха, Як казати, то казати:

Питається баби стиха: Був собі раз горобець...

Забавлянки й утішки супроводжують усе життя дити-ни, їх використовують у виховній роботі з дітьми усіх ві-кових груп. Найрозповсюдженішою формою роботи є розігрування забавлянок. У групах раннього віку їх ро-зігрують переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми, в молодшому та середньому дошкільному ві-ці— з підгрупами дітей (до 12 чоловік).

Так, у групах раннього віку розігрування утішок су-проводжується наочністю й активною діяльністю дітей. Одну й ту саму утішку розігрують три-чотири рази. В перший раз вихователька читає сама і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до вико-нання окремих дій, повторення окремих слів. Якщо утішка розігрується останній раз, дитина повністю ви-конує всі дії, повторює слова, вирази або навіть увесь текст.

Скоромовки — це жартівливі вислови, побудова-ні на навмисно утрудненій вимові римованого чи рит-мізованого тексту, скомпонованого з важких звуків та звукосполучень, які вимовляються у швидкому темпі. Наприклад, такі: «Перепеличка невеличка, під полукіп-ком випідьпідьомкалась», «Наш цебер виполуцебрився на маленькі полуцебренята», «Їхали крамарі, стали на горі та й забалакались про Прокопа, про Прокопиху і про маленькі Прокопенята».

Швидкий темп вимови важких слів у незвичному, не-типовому їх поєднанні призводить до перекручення слів, спотворення тексту, що викликає сміх у дітей.

Цінними для розвитку у дітей діалогічного мовлення є скоромовки, побудовані ланцюжком у вигляді діалога, прямої мови. Наприклад:

Семен сказав своїм синам:

Сини, складіть скирту сіна.
Сини склали скирту сіна.
Семен сказав своїм синам:

Спасибі.

Скоромовки доцільно використовувати в роботі з діть-ми вже з молодшого дошкільного віку. Молодшим дош-кільникам пропонуються нескладні за текстом скоромов-ки на звуки [к], [в], [с], [б], [п], [з] та голосні. Це можуть бути такі скоромовки:

Босий хлопець

Сіно косить.

На сіні босі ноги.

На столі стоїть сільниця, у сільниці сіль.

Всім подобається це куце цуценя.

Килимом зеленим зазеленіли поля.

Дітям середнього дошкільного віку доступні скоро-мовки на шиплячі звуки; діти вже оволоділи їх вимовою, та вона ще нестійка, нечітка.

Золоті жолуді зовсім пожовтіли.

Шишки на сосні, шашки на столі.

На шафі шапка, у шафі шубка.

Старшим дошкільникам пропонують скоромовки зі звуком [р] у складному поєднанні з іншими звуками та скоромовки-діалоги. Наприклад, такі як: «Всіх скоромо-вок не перемовиш, не перевискоромовиш».

Заучують скоромовки на заняттях з розвитку мовлен-ня (як на комплексних, так і на тематичних) колектив-но, або з невеличкими групами дітей (троє-четверо ді-тей одного мовленнєвого рівня), або індивідуально про-тягом дня. Якщо заучування скоромовок планується на занятті, для цього відводиться три — п'ять хвилин від часу, запланованого для розв'язання завдань виховання правильної звуковимови. У повсякденному житті заучу-ють скоромовки в ранкові та вечірні години, під час про-гулянки. Скоромовки використовують з метою закріплен-ня правильної вимови звука, розвитку відповідного темпу мовлення.

Заучування та повторення скоромовок обов'язково вноситься до плану виховної роботи. У ньому визнача-ють конкретні мовленнєві завдання, розвиваючий потен-ціал скоромовки, записують її текст.

Пропонуємо таку методику заучування скоромовок. Спочатку вихователька промовляє у повільному темпі текст скоромовки двічі, чітко артикулюючи кожний звук. Після цього аналізують її звуковий склад. Вихователь- ка звертається до дітей із запитаннями: «Який звук є у
кожному слові? А в яких словах цей звук повторюється двічі (чи тричі) ?» Пропонує ще раз послухати скоро- мовку:

Пилип посіяв просо,

Просо поспіло,

Пташки прилетіли,

Просо поїли,

Пилип плаче.

Вихователька пропонує окремим дітям спочатку ін-дивідуально повільно і чітко промовити скоромовку, по-тім хором у такому самому повільному темпі (два-три рази). Коли діти запам'ятають скоромовку, її текст про-мовляють у швидкому темпі спочатку окремі діти, а по-тім усі разом.

Для вправляння дошкільників у темпі й силі голосу доцільно проказувати скоромовку так: пошепки - по-вільно, тихо - трохи швидше, голосніше - ще швидше, голосно - швидко.

Особливо приваблюючими для дітей є скоромовки ді-алогічної форми. Текст таких скоромовок спочатку, за-учують з усіма дітьми. Надалі для їх промовляння ді-тей поділяють на дві групи: одна - запитує, друга - відповідає. Після дворазового промовляння діти міняють-ся ролями.

Окремі скоромовки під час заучування можна інсце-нувати, щоб діти краще запам'ятали текст. У такий спо-сіб можна заучувати скоромовку Л. Пшеничної «Жа-дібний Євгенко». Обирається Євгенко, слова від автора промовляє вихователька (потім хтось із дітей); дитині дають горіхи й пропонують розділити: три горіха собі, один - товаришу, а ще купка лежить осторонь.

Євген горіхи роздає:

—

—

—

З старшими дошкільнятами можна влаштовувати кон-курсні ігри-змагання на знання тексту та вміння безпо-милково промовити скоромовку: «Хто більше знає скоро-мовок?», «Хто швидко й чітко промовить кожне слово скоромовки?».

Лічилки — це віршовані, ритмізовані тексти мате-матичної спрямованості, які використовуються дітьми для справедливого розподілу ролей у грі. Лічилки поді-ляють на дві великі групи: лічилки, складені самими дітьми, та лічилки для дітей, складені дорослими (народ-ні та авторські).

Перша група лічилок досить специфічна. Серед них чимало лічилок, які зовсім не мають сюжету. У їх зміс-ті — прихована лічба у вигляді спотворених, (переінак-шених) числівників та їх слів-замінників. Це такі, як «Одіян», «По-дноте», «Одноко», «Один-тири-дин», «Аза, дваза» та ін.

Одіян, двіян, триян,

Чотирен, платан, латан,

Сукман, дукман, деревей,

Декса, Півень, Олекса.

Де ж він дівся?

В землю зарився