Казки характеризуються захоплюючим сюжетом. У цьому їхнє педагогічне значення. Якщо хочете заціка-вити дитину, запропонуйте їй послухати казку, і вона все облишить, аби потрапити у чудовий казковий світ.

Казки мають і свої магічні числа. В українських каз-ках такими числами є 3, 7, 9, 12. Число 7 у древніх вва-жалося виразником найбільшої повноти міри. Це від-творено й у народних прислів'ях: «Семеро одного не че-кають», «Сім разів відміряй, один раз відріж». Та й змії у казках бувають три-, дев'яти-, дванадцятиголові. А го-ловному герою казки доводиться вибирати, якою з трьох доріг йому йти. Тричі лисичка викрадає півника, тричі котик і кіт відбирають його у лисички. Тричі виконує свою пісеньку коза-дереза: «Я й не пила, я й не їла...».

Крім магічних чисел є ще й своєрідні повтори, які створюють динамічну ритміку оповіді, полегшують ді-тям запам'ятовування її змісту. К. Д. Ушинський писав: «...в усіх дитячих народних казках безперервно повторю-ються одні й ті самі слова і звороти: із цих безперервних повторень, які найбільше задовольняють педагогічне значення оповіді, складається щось ціле, струнке, що легко оглянути, сповнене руху, життя й інтересу. Ось чому народна казка не тільки цікавить дитину, не тіль-ки є прекрасною вправою в самому початковому читан-ні, весь час повторюються слова й звороти, але надзви-чайно швидко відбивається в пам'яті дитини з усіма сво-їми мальовничими деталями і народними висловами». Казка має своєрідні художні та композиційні засоби побудови. Вона містить багато діалогів:

— Драстуй, голе телятко!

— Драстуй, кабане!

— Куди ти йдеш?

— Куди очі, туди й шлях.

— Ходімо разом. (Казка «Телятко, кабан, півник, ка-чур та вовки»).

Діалогізована оповідь казки «справляє враження ко-роткої п'єски, котру хороший казкар може розіграти сам». Ця особливість народної казки дає змогу легко драматизувати, театралізувати, інсценувати її.

У казках олюднюються звірі, птахи, явища приро-ди — всі вони розмовляють людським голосом.

Є в казці гіперболізація (перебільшення): у малень-ку дідову рукавичку вміщується багато різних звірів; Кирило Кожум'яка розриває одночасно дванадцять шкур; Іван-мужичий син як замахнувся палицею, «то аж всі дерева нагнулись, а царський палац затремтів»; ретар-дація (уповільнення): лисичка тричі вмовляє півника відчинити віконце, баран тричі дістає одну й ту саму вовчу голову.

Казка має традиційні зачини і кінцівки, які обрамля-ють оповідь, дають установку на вигадку.

Зачини: «Де-не-десь у якімсь царстві жив собі цар та цариця, а в них три сини, як соколи. От дійшли вже ті сини до зросту,— такі парубки стали, що ні заду-мати, ні загадати, хіба в казці сказати!»; «Це було за царя Панька, як була земля тонка»; «Колись-то давно, не нашої пам'яті,— мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі...»; «Це було давно- предавно, коли кури несли телят, а вівці — писанки, файніші, ніж у Косові»; «Десь на Десні у десятому царстві...» та ін.

Кінцівки: «От вам казка, мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам — грошей мішок»; «І я там був, мед-пиво пив, по бороді та вусам текло, а до рота не потрапи-ло, тим-то вони мені й побіліли»; «І тепер вони собі жи-вуть, і хліб жують, і постолом добро возять. Почали пити, почали гуляти. І я там був. Як почали гуляти, як почали з гармати стріляти, забили і мене в гармату, і як стрель-нули, так аж тут»; «Поїхали в ліс, вирубали на ківш, одягли на корець, от і казці кінець. А якби вони зробили ківш, то ще б казки було більш».

Основними художніми засобами в жартівливих та са-тиричних казках є дотеп, іронія, карикатура, гротеск, прийоми контрасту, зіставлення, алогізму тощо.

Гротеск у казці — це своєрідне художнє вираження людської фантазії. Здавалося б, чи може маленька мишка допомогти всьому сімейству вирвати ріпку? А за цим смішним зворушливим сюжетом, що об'єднує ціле гроно персонажів, постає народна мудрість: «Що не комар, то й сила».

Або що й за біда — розбилося яєчко, але стільки га-ласу, крику, горя, стільки переживань. Це викликає ус-мішку, адже і в житті так буває — якась дрібничка об-ростає такою «славою», що згодом вже чути про неї, як про важливу подію.

Яскраво виражений гротеск у комулятивних, «надо-кучливих» казках.

Складовими чинниками казок є численні прислів'я, приказки, приповідки, загадки, сновидіння, забобони, по-вір'я, скоромовки, лічилки, нісенітниці, каламбури, які надають народній мові барвистості та образності.

Загадка завжди мала певне обрядове призначення: відгадування загадок віщувало успіх справи. А до тих, хто відгадував загадки, було особливе шанобливе став-лення, бо ніби-то вони й спонукали успіх. У змісті бага-тьох чарівних казок є загадки-завдання: за ніч наткати полотна, викорчувати ліс, зорати поле тощо.

У соціально-побутових казках загадка символізує ро-зум, кмітливість простого народу.

Обробки народних казок здійснювали І. Котляревсь-кий, Г. Квітка-Основ'яненко, М. Гоголь, П. Гулак-Арте-мовський, Є. Гребінка, М. Драгома-нов. Вони записували казки з усіма народними виразами і «неправильностя-ми», зберігали повнокровність і неповторність живої фольклорної прози, щоб раптом не викинути якесь до-рогоцінне слово.

Перший видавець окремої збірки українських на-родних казок І. Рудченко писав М. Костомарову: «Самі здорові знаєте, як-то нелегко добути того скарбу-добра народного. Через те уже й дрижиш над ним, може, й занадто: боїшся й слова викинути».

Чимало казок зібрав і записав відомий фольклорист, критик, педагог, етнограф, автор словника української мови Б. Грінченко. Друкував він свої віршовані казочки