розбійників», «Три брати», «Чаба-нець», «Кирило Кожум'яка», Іван Побиван, Козак Мамарига, Іван-мужичий син. Хоча є й жіночі образи: «Кри-венька качечка», «Царівна-жаба», «Дідова дочка» та ін. До негативних образів належать Соловей-розбійник, Кощій Безсмертний, Ох, Гайгай, Ольдеквіт, сорок роз-бійників, відьми, змії, на яких неминуче чекає поразка, адже всі вони уособлюють зло, а казка на те й казка, щоб добро перемагало зло. Носій добра і справедливос-ті виходить у казках переможцем над будь-якими нега-тивними силами. У цій нелегкій, з різними захоплюючими пригодами боротьбі допомагають творити добро різні звірі, тварини, птахи і комахи, риби, оживлені сили при-роди. Саме у цьому М. Дмитренко вбачає природоохо-ронну функцію чарівних казок. У передмові до збірки українських народних казок він пише: «Уважне й добро-зичливе ставлення людини до природи одплачується сто-рицею. Природа приходить людині на допомогу в най-небезпечнішу мить, довірливо відкриває свої сокровенні таємниці, навіть живу цілющу воду, молодильний напій, завдяки якому старий немічний бородань стає дужим і юним. Ця приваблива казкова екологічна етика сьогодні особливо актуальна і може з успіхом служити вихован-ню наймолодших громадян країни в дусі бережливого ставлення до всього живого».
У чарівних казках передано споконвічні бажання на-роду глибше пізнати навколишнє, проникнути у глибини Землі та у неосяжний загадковий світ Космосу, у морські глибини, підводне життя річок, розкрити таємниці ін-формативного спілкування тварин і птахів, пізнати над-природні сили Всесвіту.
Специфікою цих казок є сильне моральне начало, повчальний зміст, який приховано у ненав'язливій мо-ральній позиції, що спонукає слухача самостійно зробити для себе відповідні висновки щодо етики поведінки чи морально-етичних правил життя.
Чи не найбільшу групу серед українських народних казок становлять соціально-побутові. Їх назва поясню-ється змістовною особливістю цих казок. Вони розповідають про буденне життя людей, їхній побут або реалії людського життя за умов різних соціальних епох. Саме тому трапляється у літературі ще й друга назва цих ка-зок — «народні оповідки», «народні оповідання» (Г. Ус-пенський).
Тематика соціально-побутових казок досить різнома-нітна, їх можна класифікувати за такими групами:
· ди-дактично-повчальні казки, в яких зображується людське життя з усіма його радощами і нещастями, залежність людини від її долі («Правда і Неправда», «Про Правду і Кривду», «Ківш лиха», «Біда», «Ледащиця», «Мудра дівчина» тощо);
· сімейно-антагоністичні казки, в яких роз-криваються часом складні родинні стосунки («Стрижено, стрижено!», «Два брати», «Гостинець батькові», «Бідна вдова з сином удовиченком», «Названий батько» та ін.);
· жартівливі казки («Москаль у пеклі», «Дурні чорти та хитрий наймит», «Докучливі казки», «Як Іван царя пе-ребрехав», «Як баба чорта дурила» та ін.);
· сатиричні казки («Панська політика», «Пани», «Хома і гуска», «Піп на казанні» та ін.).
Соціально-побутові казки спрямовані на викриття і заперечення несправедливого суспільного ладу, експлу-атації людини людиною. Вони допомагають дітям глиб-ше пізнати минуле українського народу, виховують пат-ріотичні почуття, прищеплюють підростаючому поколін-ню оптимістичні погляди на життя.
Оскільки казки різні за змістом, за сюжетом, різняться композиційною будовою, методика їх використання у різних вікових групах також специфічна. Казки повинні насамперед відповідати віковим особливостям дітей. Тут доречним буде застереження І. Франка: «Гола, пов-на правда життя — то тяжка страва. Старші можуть за-живати її, вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим, треба приготовлювати її в ріденькім стані, в образках, у байках. І вони так при-ймають її».
Дітям раннього та молодшого дошкільного віку дос-тупні казки «звіриного епосу», про тварин, оскільки вони «...заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх ці-кавість та увагу до явищ природи, але не розбуркують молоду фантазію дивоглядними образами заклятих зам-ків, царів, розбійників, драконів та демонів, не триво-жать молодого чуття страшними трагічними пригодами та незрозумілими для дітей відносинами обох полів».
Дітям середнього дошкільного віку, крім казок «звіри-ного епосу», доступні чарівні казки. Ну, а старші дошкі-льники вже спроможні зрозуміти та вислухати будь-яку казку.
Психологами доведено, що дошкільник надзвичайно активний у сприйманні казки. Нам не доводилось зустрі-чати абсолютно пасивних та байдужих дітей до змісту казки. Слухаючи казку, діти постійно переривають хід розповіді, втручаються в події, звертаються з запитання-ми, намагаються допомогти казковим героям.
Академік О. Запорожець описує, як він організу-вав з групою дошкільників драматизовану гру в дитячо-му театрі. Одна група дітей була виконавцями, друга — глядачами. Проте до кінця вистави границі між залом і сценою зникли, глядачі бігли на сцену грати; їх не задо-вольняла позиція глядача. «Дитина не хоче і не вміє зай-мати позицію стороннього глядача стосовно описаних у казці подій,— пише автор.— Вона намагається втрути-тись у хід подій, прийняти сторону тієї чи іншої особи, намагається реалізувати цілі позитивного персонажа не тільки в уяві, а й дійово». Дошкільник, за словами 0. В. Запорожця, не егоцентричний у сприйманні твору, його активність виявляється і в тому, що він легко прий-має позицію героя, подумки діє разом з ним, імітує жес-тами деякі його дії, бореться з його ворогами.
Активне ставлення приводить дитину іноді до несподі-ваних з точки зору дорослих дій. Дитина чорною фарбою замальовує на картинці негативного героя, вириває ілю-страцію з його зображеннями, випускає під час переказу неприємні для неї події («Я не хочу про нього розпові-дати») , змінює хід подій, заміняє кінцівку.
Образи художніх творів викликають у дітей почуття співпереживання, співчуття. О. В. Запорожець відмічає, що дітей не задовольняє невизначеність ситуації, коли невідомо, хто «хороший», а хто «поганий». Вони нама-гаються відразу виділити позитивних героїв, приймають їхню позицію, негативно ставляться
