2.4.1 Народний календар

Становлення народного календаря відбувалось протягом тривалого часу. Вирощуючи культурні злаки, випасаючи худоби тощо, селянин фіксував усі атмосферні зміни з огляду позитив них чи негативних впливів на результати його праці. Оскільки головним заняттям населення ще з правіку було хліборобство, народний календар українців з повним правом можна назвати хліборобським, або аграрним, календарем.

Споконвічна хліборобська праця витворила свій світ уяв-лень, своє самобутнє розуміння явищ навколишньої дійсності. Плекання зернових злаків вимагало різноманітних знань про атмосферні опади, клімат, стан ґрунту, ботаніку рослин тощо. Тож було важливо усю суму енциклопедичної народної мудрості звести до певної системи, яка б мала практичну користь. Влас-не це завдання й викопував аграрний календар, який форму-вався селянином поступово, в міру емпіричного осягнення ним навколишнього середовища, пізнання предмету праці. Він і став неписаним кодексом рільника.

Народний календар до певної міри відтворив світоглядні уявлення хліборобів дохристиянської доби, коли регламентація тих чи інших сільськогосподарських робіт зумовлювалася тодіш-німи віруваннями, пристосовувалася до певних календарних подій. Однак не слід уважати агротехнічний процес жорстко канонізованим, оскільки хліборобські знання, зафіксовані в різних жанрах усної народної творчості, свідчать про досить глибоке розуміння технологій вирощування культурних рослин і доцільне використання набутих практичних знань.

Поряд з народним побутував світський календар, основ-ною одиницею якого був рік, поділений на 12 місяців, а з запровадженням християнства — і церковний календар. Проте для хлібороба основним залишався аграрний, який згодом з'єднався з церковним календарем.

Головним для селян був поділ року на чотири пори — зиму, весну («ярь»), літо, осінь. Менші відрізки часу визначали за проведеними сільськогосподарськими роботами: наприклад, «як орали», «як сіяли», «як жали», «сінокоси», «як худобу відганяли» тощо. Таке означення пори року стосувалось саме певної місцевості, оскільки, скажімо, час оранки, сівби чи жнив був інший у Карпатах, ніж у Подніпров'ї, на Поділлі чи у степовій частині України. Однак співвідношення часу з цер-ковними святами було притаманним для всієї території України: «по Великодню декілька тижнів», «по Різдві», «на Спаса», «на Івана», «Іллі день», «на Купала» тощо.

Водночас звикали й до світського календаря. Рік («літо», «гід») мав 12 місяців, кожен з них — свою власну назву, прив'язану до тих чи інших робіт, найчастіше до хліборобських. Українці перший місяць року назвали січнем. Цієї пори під-сікали («сікли») дерева для пасік, на яких потім вирощували хліб, попередньо пропаливши ділянки у березні — напаливши попелу («березоль»). На Гуцульщині другий місяць року — лютий — називали «казибрід», «казидорога», що пояснюється відповідним заняттям — тваринництвом. У деяких регіонах України лютий звався січнем, а січень був «просинцем» (запро-шували зиму зі снігом).

Якщо поділ місяця на чотири тижні, а тижня — на сім діб був загальноприйнятим в Україні, то доба у народі мала свої виміри і означення. Серед них основними були: «рано», «в обід», чи «в полуднє» (12 година), «увечері» (коли смер-кається), «опівночі» (12 година ночі), а також «удосвіта», «на зорях» (перед ранком) тощо.

Основою сільськогосподарських робіт у полі для українсь-кого хлібороба залишалися віками набуті знання про вирощування рослин та їх догляд. Часто селяни примовляли: «Хто по календарю сіє, той нічого не віє». Йшлося про те, що слід поглядати і на небо — яка погода, скільки тепла і вологи; і на землю — чи прогрілася, чи підсохла; і зважати на напрям вітру, щоб передбачити зміну погоди. В аграрному календарі акцентувалась увага на визначенні тривалими спостереженнями кліматичних факторів, сприятливих для вдалого початку посіву тих чи інших культур.

Хліборобська весна починалася здебільшого наприкінці березня, коли ледь просохлі пагорби засівали вівсом та ячменем. Трохи пізніше, на початку квітня, на більшості території Ук-раїни сіяли горох, у Карпатах — ще й біб, і лише після того, м'яко виоравши землю, засівали яровою пшеницею або житом.

Болотяні перезволожені поліські ґрунти можна було засівати лише з кінця квітня — на початку травня. Саме тому квітень з травнем були ключем до багатих жнив і ситої зими. Вважалось, що з середини квітня наступає «рух», «рухмань», коли земля повністю прогрівається і готова до засіву. «Прийде рух — пій де з землі дух», — казали досвідчені хлібороби. Отже, вчасно закладене в ґрунт насіння було запорукою жнивних успіхів.

Аграрний календар регламентував строки посіву. Технічні культури — льон і коноплі — дозволялось висівати лише у другій половині травня (зі значною корекцією для кліматичним поясів), тоді ж приступали до обробітку ґрунту під гречку, сівба якої нерідко закінчувалась на Івана Купала (на Поліссі): «Прийшов Купала, так треба, щоб гречка в землю упала». За народним календарем передбачались строки збору врожаю різних культур, обробіток ґрунту, посів озимини тощо. Таким чином, аграрний календар відтворював здобуті впродовж віків народні знання про природні явища, був уособленням справжньої емпіричної народної мудрості.

2.4.3 Метеорологія

Народна метеорологія є результатом багатовікових спостережень людей за явищами природи. Тому у народ-них передбаченнях погоди є багато раціонального, виз-наного сучасною наукою.

Численні біологічні дослідження доводять, що багато рослин і тварин у процесі еволюції виробили здатність сприймати такі зміни, яких ні людина, ні сучасні мете-орологічні прилади не відчувають. І те, чого людина, ото-чена великою кількістю технічних пристроїв, не помічає зовсім, інші біологічні механізми приймають як зовніш-ні