Організовуючи спостереження за дитинчатами свій-ських птахів, слід звернути увагу дітей, як квочка перед дощем заводить своїх курчат у сховище або ховає їх під крильми. Сама вона не боїться вологи: у неї всі пір'їни змащені жиром. Маленькі курчата, які вкриті не пір'-ям, а лише пухом, під дощем можуть одразу промокну-ти, застудитися і загинути. Часом ще й дощу немає, од-нак спрацьовує материнський інстинкт, і квочка дбай-ливо збирає і ховає пташенят. Якщо ж кури не хова-ються від дощу, то він буде не сильний.

Цікавим об'єктом для спостережень є півень. Якщо він у дворі взимку стоїть на одній нозі, буде мороз. Як-що влітку раптом починає кукурікати, треба чекати до-щу. А от коли в похмуру дощову погоду з самого ранку починають співати півні — буде ясно.

У житті котів і собак теж багато цікавого пов'язано із змінами погоди. Якщо собака щулиться і лежить клу-бочком — на холод. А коли діти спостерігають, як вона простягається на землі і лежить або спить, розкидавши ноги, слід пояснити, що це на тепло. Влітку собака мало їсть, багато спить; качається по землі — на дощ.

Привертає своєю поведінкою увагу дітей кішка. Особливо цікаво спостерігати за нею, коли вона лягає посеред кімнати, розтягується і спить. Дітям слід пояс-нити, що така поведінка кішки збігається з потеплінням погоди. Перед дощем і холодами кішка вибирає місце якомога вище і тепліше, згортається клубочком, затуляє мордочку лапкою і спить.

Якщо кішка вмивається, лиже лапку, тоді треба че-кати на ясну сонячну погоду, а от коли шкребе підлогу, дряпає кігтями шкіру, значить, буде вітряно, дощ або заметіль взимку. Перед негодою кішка тягнеться до во-ди і хлебче її більше звичайного. Однак вона себе так поводить і тоді, коли хоче просто почухатися, вмитися або погострити зубки.

Серед свійських тварин, які можуть стати об'єктом цікавих спостережень, є кози, свині, корови, коні. Дітям слід пояснити такі факти із життя цих тварин, які по-в'язані із змінами в неживій природі. Якщо кози спокій-но випасаються на лузі, погода буде гарна; ховаються під дах — чекай дощу.

При ознайомленні із свиньми також слід звернути увагу на те, що коли тварини верещать — буде негода, а коли чухаються, труться, качаються — чекай тепла. Корови перед дощем підводять голову вгору, нюхають і глибоко вдихають повітря, облизують губи.

Кінь привертає увагу численними характерними ли-ше для нього діями. Так, перед дощем тварина хропе, форкає, трусить головою і закидає її вгору. Відчуваючи дощ влітку, а сніг взимку, коні лягають на землю і качаються через спину.

Отже, народна метеорологія — то своєрідна життєва школа природи для маленької дитини.

2.4.3 Народна медицина

Народна медицина виникла, очевидно, ще в доісторичні часи. Уже первісна людина, керуючись інстинктом самозбе-реження, змушена була надавати собі лікарську допомогу при різного роду травмах та захворюваннях. І, цілком природно, засоби для цього шукала в навколишній природі, насамперед у світі рослин.

Деякі рослини увійшли до арсеналу лікарських на основі спостережень за тваринами, які при нездужанні споживали ту чи іншу рослину. Обробка сировини збагачувала знаннями про нові лікувальні властивості засобів рослинного й тваринного походження. При обробленні шкір, наприклад, дізнавалися про в'яжучі властивості дубової та вербової кори.

Первісна емпірична народна медицина розвивалась під впливом практики, спостережень над природою, збагачувалась та передавалась із покоління в покоління. З накопиченням цього досвіду утворилася певна група людей, для яких ліку-вання стало фахом, основним заняттям і засобом існування Такий «професійний» прошарок виникає у період Київської Русі; він представлений давньоруськими «волхвами», «відунами», у практиці яких широко використовувались лікарські рослини, мінерали, тваринні організми.

Паралельно з раціональними методами лікування, що накопичувались у процесі багатовікового досвіду, побутували магічні способи зцілення недуги. Людина не розумілася на законах природи, була безпорадною перед її стихією. Тому вона населяла світ природи уявними істотами, духами. У давні часи хвороби персоніфікувалися, тобто сприймалися як живі істоти, що, в свою чергу, породжувало магічні способи лікування.

З усіх раціональних методів найбільш поширеним було лікування засобами рослинного походження. Види рослинних ліків і технологія їх виготовлення були досить різноманітними. З лікувальною метою використовували квіти, траву і сік свіжих рослин, рослинні відвари, водні та спиртові настої, порошки (з висушеної рослини або кореня), мазі, компреси. Серед рослин, які застосовувалися в народній медицині, побутували валер'яна («одолян»), звіробій, материнка, м'ята, ромашка, горицвіт, арніка тощо.

Широко відомими у народній фітотерапії були лісові яго-ди: чорниці («афени»), брусниця («гогори»), малина, суниці. Повсюдно в Україні збирали плоди, листя, кору, цвіт усіляких кущів та дерев: липи, калини, шипшини, глоду, сосни, вільхи, дуба, берези та ін. Ягоди калини віддавна вважались пере-віреним засобом від остуди, різкої зміни артеріального тиску тощо. Надзвичайно різноманітними було застосування сосни, смереки, зокрема бруньок, хвої і живиці. Живицю використовували при лікуванні захворювань печінки.

Для лікування ран готували відвари з кори дуба, верби, прикладали до них ясенове або букове листя, чи листя подо-рожника. При болях голови на чоло клали листя буряка, свіжої капусти чи кружельцями сиру картоплю. Терту картоплю вживали у вигляді компресів при наривах та опіках. Різно-манітним був арсенал лікувальних засобів тваринного