Любов до слова рідної мови пронизує педагогічні пра-ці В. Сухомлинського. Рідна мова, з його погляду, це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Він образно називає рідну мову «невмирущим джерелом», з якого дитина черпає перші уявлення про навколишнє, про свою батьківщину, про своє село і міс-то, про весь свій край, а слово рідної мови порівнює з неповторним ароматом квітки.

Опанування рідної мови, рідного слова починається з раннього дитинства, а вдосконалення її, засвоєння куль-тури мовлення тривав протягом усього життя. Ось чому народна дидактика «виробила свій погляд на мову як на динамічну систему, яка не виникає у новонародженої дитини відразу, а формується поступово»[19].

Перші слова дитина починає промовляти в кінці пер-шого — на початку другого року життя. Малюк уважно прислухається до мовлення батьків, адже воно є взірцем для наслідування.

Враховуючи психологію дитячого віку, народна ди-дактика пропонує дитині полегшені мовленнєві моделі так званої дитячої мови: льоля, ляля, моня, ґава, киця, жижа, коко, гам, зюзя, беця, цяця, фіця та ін. Ці слова становлять своєрідний фонд народної дитячої лексики, яка передається, весь час доповнюючись та збагачую-чись з покоління в покоління.

У дитячому словнику народної дидактики чимало звуконаслідувальних слів: бам-бам, гав-гав, ням-ням, ку-ку, кар, люлі-люлі, тосі-тосі. Вони стимулюють мовлен-нєву активність дитини, полегшують її спілкування з до-рослими. У практиці народного виховання етап користу-вання дитячою мовою проходить надзвичайно інтенсив-но й охоплює відносно невеликий відрізок часу. Проте «без застосування створеної народом дитячої мови на-вряд чи можливо було б побудувати повноцінну систему прилучення маленьких дітей до словесного спілкуван-ня».

Третій рік життя — вік засвоєння дорослої мови, поступово дитина замінює полегшуючі та звуконаслідува-льні слова правильною лексикою рідної мови, починає опановувати літературну мову, вступає в сферу побуто-вого спілкування, якому притаманний розмовно-побуто-вий стиль. У мовленні дитини з'являються перші багато-слівні речення: «Оля хоче спати», «Галя їсть кашу», «Тарасик їде на машині». Саме в цей період сензитивного засвоєння мови народна дидактика пропонує дитині най-кращі зразки народної мудрості — малі жанри фольк-лору: колисанки, забавлянки, потішки, лічилки, примов-ки, заклички, приспівки. Це невипадково, адже вони легкі для наслідування, водночас вводять дітей у світ до-рослого побутового життя, прилучають до споконвічних національних цінностей, традицій, звичаїв. Так, коли-санка «Ой, ну, ну, ну, коточок» ознайомлює дітей з ук-раїнським національним символом — віночком, який носила кожна дівчина.

Ой, ну, ну, ну, коточок,

Не йди рано в лісочок.

Не полохай галочок.

Нехай галки вінки в'ють

З хрещатого барвінку

Та Одарці на квітку.

Одна квітка сонлива,

А другая дрімлива,

А третяя щаслива,

Та щоб спала дитина.

Народні забавлянки легко запам'ятовуються дітьми. Спочатку дитина повторює окремі римуючі слова, а по-тім і весь текст. До того ж з їх допомогою вправляють дітей у вимові важких звуків.

У скарбниці народної дидактики ми знаходимо вір-шовані тексти, які супроводжують навчання дітей ходи-ти, їсти, вмиватись, одягатись, роздягатись, танцювати, варити їсти тощо. Слово супроводжує дії, створює у ди-тини позитивний емоційний настрій, стимулює малюка до активної діяльності, навчає дітей невимушено, водно-час словник дитини збагачується образними виразами рідної мови.

Яка прозорлива далекоглядність у тексті забавлянки «Оце раз, оце два»! Дитину вчать ходити, вона робить перші кроки, промовляє перші слова. Народна мудрість пов'язує навчання ходіння з навчанням елементарній математиці — лічбі своїх перших кроків.

Оце раз, оце два,

Оце три, оце чотири,

Оце п'ять, оце шість,

Оце сім, оце вісім.

Оце дев'ять, оце лин,

Оце щука з Кременчука,

Оце карась затрепетавсь,

Оце заввишки — вставай з колиски.

Народна дидактика вдало використовує у мовленнє-вому вихованні дітей закономірності мовленнєвого роз-витку дитини. Так, відомо, що третій рік життя — це пе-ріод засвоєння дитиною діалогічного мовлення. На до-помогу дітям народ склав потішки, примовки, забавлян-ки та ігри — мовленнєві моделі життєвих діалогів.

Кожний діалогічний текст народних забавлянок — це своєрідний мовленнєвий зразок розмовно-побутового стилю, що супроводжує повсякденне спілкування малюка.

Дитина ненароком чхнула. Мати гладить долонями обличчя дитини й промовляє діалог:

—

—

—

—

—

—

—

Четвертий рік життя - рік засвоєння художнього стилю рідної мови. Це стає можливим знову-таки за до-помогою фольклорних творів та кращих зразків літера-турної творчості українських письменників.

Дитина вивчає напам'ять народні забавлянки, пісні, вірші, які започатковують формування національного світобачення, національної самосвідомості.

Українка я маленька,

Українці батько й ненька.

Сестричка, братик милий

На Вкраїні ся родили.

Слова дитячого фольклору — це і виховання духов-ності дитини. Усунення народного поетичного слова з життя дитини негативно відбивається на формуванні май-бутньої особистості: «Попередні спостереження свідчать на користь того, що діти, виховані на фольклорі, як пра-вило, чутливіші до художньо-образного слова... розви-ток дитини поза фольклором тільки у межах побутового спілкування... гальмує розвиток духовного начала, міс-тить небезпеку закріплення підсвідомої орієнтації вже змалку переважно на задоволення утилітарних потреб».

Протягом дошкільного віку доречно використовува-ти в спілкуванні з дітьми прислів'я, приказки, примов-ки, афоризми. Недаремно італійці називають ці перли-ни «народною школою», можна продовжити їхню думку й назвати афоризми «школою розвитку мови», адже всі вони містять надзвичайну образність рідного слова. Ось тільки деякі приклади: «Народ скаже, як зав'яже», «Як мед, так і ложкою», «Мала бджілка, та й та працює», «Боязливому і миша ведмідь», «Кожній речі своє місце», «Дружба та братство — велике багатство», «Мак чор-ний та смачний, редька біла та гірка».

Завдання вихователя дошкільного закладу — домог-тись, щоб ці народні перлини