Спрямованість і зміст педагогічних досліджень мовленнєвої патології у дітей визначені принципами аналізу їх, шо розроблені Р. Левіною, і є визначальними для спеціальних методів ло-гопедичної науки, а саме:

1. розвитку;

2. системного підходу;

3. підходу до мовленнєвих порушень з позиції зв'язку мов-
лення з іншими сторонами психічного розвитку.

Принцип розвитку передбачає аналіз процесу виникнення вади. Для правильного оцінювання генезу того або іншого відхилення, як зазначав Л. Виготський, слід розрізняти похо-дження змін розвитку і самі ці зміни, їх послідовне виховання і причинно-наслідкові залежності між ними.

Для генетичного причинно-наслідкового аналізу важливо аналізувати всі різновиди умов, які потрібні для повноцінного формування мовленнєвої функції на кожному віковому етапі розвитку її.

Принцип системного підходу. В складній будові мовленнєвої діяльності розрізняють прояви, пов'язані зі звуковою, тобто вимовною, стороною мовлення, фонематичними процесами, лексикою і граматичною будовою. Порушення мовлення може бути спричинене кожним із цих компонентів або їх системою. Так, одні недоліки стосуються лише вимовних процесів і вияв-ляються в порушеннях зрозумілості мовлення без будь-яких інших супутніх проявів. Інші впливають на фонематичну си-стему мови і виявляються не тільки у вадах вимови, а й в недо-статньому оволодінні звуковим складом слова, що призводить у подальшому до порушення читання і письма. Водночас існує група порушень, які охоплюють як фонетико-фонематичну, так і лексико-граматичну системи і виявляються в загальному не-дорозвиненні всіх сторін мовлення.

Принцип системного аналізу мовленнєвих порушень засто-совують для своєчасного виявлення ускладнень у формуванні тих або інших сторін мовлення.

Раннє розпізнавання можливих відхилень як в усному, так і в подальшому писемному мовленні дає змогу запобігати їм за допомогою педагогічних (логопедичних) прийомів.

Отже, вивчення характеру вади мовлення передбачає аналіз зв'язків, що існують між різними порушеннями, розуміння зна-чущості цих зв'язків. При цьому логопедія спирається на зако-номірності, закладені в понятті системності мови.

Принцип підходу до мовленнєвих порушень з позиціїзв язку мовлен-ня з іншими сторонами психічного розвитку. Мовленнєва діяльність формується і функціонує в тісному зв'язку з розвитком психіки дитини, з різними її процесами, шо відбуваються в сенсорній, інтелектуальній, афективно-вольовій сферах. Ці зв'язки виявля-ються не тільки в нормальному, айв аномальному розвитку.

Розкриття зв'язків між мовленнєвими порушеннями та інши-ми сторонами психічної діяльності дає можливість визначити оптимальні шляхи впливу на психічні процеси, що беруть участь в утворенні мовленнєвої вади.

Поряд із безпосередніми виправленнями мовленнєвих пору-шень логопед має впливати на ті відхилення психічного розвит-ку, які прямо або побічно заважають нормальному функціону-ванню мовленнєвої діяльності або затримують процес корекції.

Отже, спеціальне навчання під кутом зору логопедії тісно пов'язане з корекційно-виховним впливом, спрямування і зміст якого визначаються залежністю мовленнєвих порушень від особливостей інших сторін психічної діяльності дитини.

Логопедія має тісні міждисциплінарні зв'язки з іншими на-уками, насамперед із психологією, педагогікою, лінгвістикою, психолінгвістикою, мовознавством, фізіологією мовлення, різними галузями медицини.

Комплексний підхід до вивчення і подолання мовленнєвих порушень передбачає знання теоретичних досягнень кожного із зазначених напрямів науки, координоване розроблення прак-тичних заходів. У логопедії широко використовують дані пси-хології мислення, сприймання, пам'яті.

Лінгвістичною основою логопедії є фонологічна система мови, вчення про складну структуру мовленнєвої діяльності та про-цес породження мовленнєвого висловлювання.

Нагальною потребою є уявлення про причини, механізми і симптоматику мовленнєвої патології, вміння диференціювати первинне недорозвинення мовлення від подібних станів за розу-мової відсталості, туговухості, психічних та інших порушень, чим і визначається зв'язок логопедії з медициною (психіатрією, неврологією, отоларингологією тощо). Фахівець має орієнту-ватися в широкому колі питань, що стосуються розвитку дитя-чого організму, закономірностей формування вищих психічних функцій дитини, особливостей мовленнєвого спілкування.

Корекцію мовленнєвих вад у дітей здійснюють методами на-вчання і виховання. Велике значення має вміле використання загальнодидактичних принципів, розроблених у загальній і дошкільній педагогіці.

У логопедії розроблені різні форми впливу: виховання, на-вчання, корекція, компенсація, адаптація, реабілітація. В дошкільній логопедії використовують переважно виховання, навчання і корекцію.

Завдання нормалізації мовленнєвого розвитку дитини грун-туються на трьох основних аспектах мовленнєвої діяльності:

· структурному (сформованість фонетичної, лексичної і гра-матичної систем мови);

· функціональному, або комунікативному (розвиток зв'язного мовлення і двох форм мовленнєвого спілкування — діалогу і монологу);

· когнітивному, або пізнавальному (формування здатності до
елементарного усвідомлення явищ мови і мовлення).

Конкретні завдання визначають залежно від специфіки мов-
леннєвого розладу, віку дитини, рівня психічного розвитку.

У процесі формування правильного мовлення враховують загальнодидактичні і спеціальні принципи навчання. Найістот-нішими для процесу нормалізації мовленнєвої діяльності ди-тини є принципи:

1. взаємозв'язку сенсорного розумового і мовленнєвого розвит-
ку, реалізація якого спрямована на збагачення мовнорозумо-
вої діяльності;

2. комунікативно-діяльнісного підходу до розвитку мовлення,
тобто спрямованість на формування мовленнєвого вислов-
лювання;

3. формування елементарного усвідомлення явищ мови, що пе-
редбачає особливу організацію процесу розвитку фонематич-
ного сприймання, морфологічних закономірностей, прак-
тичних граматичних узагальнень;

4. збагачення мотивації мовленнєвої діяльності, тобто спрямо-
ваність на подолання мовленнєвого негативізму, стимуляцію
мовленнєвої активності.

У процесі логопедичних і корекш'йно-виховних занять забез-печується активна мовленнєва практика в різних мінливих умо-вах спілкування і різних видах діяльності.

Велике значення для здійснення повноцінного логопедич-ного впливу має рівень педагогічної кваліфікації вихователя і логопеда. Працюючи зі складним контингентом дітей, педагог має володіти професійною компетентністю в галузі логопедії і дефектології, добре знати психологічні особливості дітей, ви-являти терпіння і любов до дітей, постійно відчувати відпові-дальність за успішність їх навчання, виховання і підготовки до життя-, майстерно володіти культурою мовлення. Для здійснен-ня ефективного корекційного навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення потрібно:

· враховувати індивідуальні особливості дітей;

· створювати -мотивацію до подолання мовленнєвих розладів,
адекватну віковим і психофізіологічним особливостям дитини;

· встановлювати колективні стосунки з лікарем,