Образне слово приходить до дитини й у змісті укра-їнських народних казок. Ще милує душу материнська колисанка, а вже тчеться на здоровий сон, на щасливу долю дідусева чи бабусина казочка. Скільки в ній для дитини незвичайного, дивовижного, прекрасного. Реаль-не й вигадане напрочуд гармонійно поєднується в казці, зачаровуючи малюка на все життя красою та образністю народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму. Словник дитини збагачується яскравими влучними об-разними виразами, як-от: вовк-панібрат, лисичка-сестричка, котик-воркотик, коза-дереза, ворона-каркарона, мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, кабан-іклан, вовчик-братик, ведмідь-набридь, го-робець-молодець, яйце-райце, рак-неборак та ін.

Діти старшого дошкільного віку вже самостійно здат-ні переказувати та розповідати казки, влучно викорис-товуючи казкові образні вирази, зачини та кінцівки ка-зок. Наприклад, такі як: «А хто не вірить, най переві-рить!», «От вам казочка, а мені бубликів в'язочка», «На вербі дзвінчик, нашій казці кінчик», «Це було давно предавно, коли кури несли телят, а вівці — писанки, файніші, ніж у Косові» та ін.

Отже, мова народу, в якій відбивається його духовне життя, є для дитини найкращим зразком рідної приро-ди, батьківщини, це шлях до пізнання своїх національ-них коренів та пізнання самого себе, це відповідь на спо-конвічне запитання: «Хто ти є?»,

Проте сама дитина, як справедливо зазначає К. Д. Ушинський, не може засвоїти це надзвичайно цін-не духовне надбання, тому сім'я, дошкільний заклад повинні стати першими наставниками дитини у засвоєнні рідної мови. К. Д. Ушинський визначає обов'язки та зав-дання наставника, які передбачають введення дитини у світ живої, народної, образної рідної мови.

Насамперед вихователь повинен пам'ятати, що у шестирічної дитини вже значно більше слів і зворотів для висловлювання почуттів і думок, ніж самих почуттів і думок. Засвоєні слова і звороти дитина часто вживає недоречно, не знаючи їх справжнього, точного значення. Тому завдання вихователя — своєчасно пояснювати, тлу-мачити дитині кожне слово, кожну фразу чи крилатий вираз рідної мови, стимулювати до активного викорис-тання усвідомленого образу рідного слова у практиці мовленнєвого спілкування.

Мова, яку діти переймають від дорослих, не завжди буває бездоганна, зазначає К. Д. Ушинський, іноді вона рясніє неправильностями, недомовками, провінціалізмами. Дуже, часто в тому суспільному середовищі, в якому дитина засвоює рідну мову, багато слів і зворотів, що мають вузьке значення, вживаються в розумінні ширшо-му, і навпаки, словам і зворотам, що мають широке зна-чення, надається вузьке значення. Звідси обов'язок та завдання вихователя «поправляти і поповнювати словесний запас дитини відповідно до вимог її рідної мови і, притому, вводити ці поправки і доповнення не тільки і знання дитини, а й у число її звичок».

К. Д. Ушинський радить пов'язувати вивчення рідної мови з пізнанням близького й рідного дитині оточення, влучно й точно позначати кожне пізнане явище словом рідної мови, а не запозиченим чи, ще гірше, покручем. «Слово добре тоді,— пише він,— коли воно правильно виражає думку, а правильно виражає думку тоді, коли ви-ростає з неї, як шкіра з організму, а не надягається, як рукавичка, пошита з чужої шкіри».

Мова є одним із наймогутніших вихователів дитини, але вона не може замінити собою знань, набутих безпо-середньо із спостережень і досвіду. Тому світ рідної мо-ви у дошкільному закладі може бути повноцінним тіль-ки у поєднанні з народознавчими знаннями, витоками рідного слова.

Отож, рідна мова є найважливішим, найбагатішим і найміцнішим зв'язком між нинішнім і майбутнім поколінням народу як одне велике, історичне, живе ціле.

Розділ II:

2.1 Ознайомлення дітей з витоками народознавства:

завдання та методики.

Організовуючи народознавчу роботу з дошкільника-ми, вихователі повинні в комплексі розв'язувати пізнавальні, навчальні, виховні та мовленнєві завдання. Адже сьогодні ми повертаємось до забутого, відроджуючи, пробуджуючи до життя національні традиції, національ-ний дух нашого народу. Починати цю роботу потрібно з раннього віку, в сім'ї, в дитячому садку, в школі.

Пізнавальні завдання передбачають розширення знань дітей про Україну, її історію, культуру, багатства. Починають вчити, спочатку ознайомлюючи з найближчим оточен-ням, з яким вони контактують щодня. Поступово стежин-кою рідного краю ведуть дитину до столиці України — Києва, інших міст та пам'ятних місць Батьківщини; розповідають про державні символи (герб, прапор, гімн) та народні національні обереги (калину, вербу, віночок, рушник тощо). Не слід забувати і про пізнання діть-ми природи рідного краю (лісів, степів, морів, гір та ін.)

Предметом обговорення у дитячому товаристві ма-ють бути й родинні корені кожної сім'ї, кожної родини. Вихователь повинен стимулювати й заохочувати дітей до пізнання свого родоводу. Діти повинні знати (впізнавати, розрізняти) українські національні іграшки, національний (традиційний та регіональний) одяг, взут-тя, посуд, предмети побуту та хатнього інтер'єру, под-вір'я. Треба розвивати у дітей інтерес до української на-ціональної обрядовості, народних свят, ігор, народних прикмет, народної творчості, національного мистецтва, народних промислів. Не можна обійти увагою й україн-ську національну кухню.

Навчальні завдання передбачають формування пер-ших наукових народознавчих та історичних понять, у май-бутньому — основи наукового мислення, національної свідомості, самосвідомості та психології.

А. Богуш виділила навчальні завданя, керуючись якими вихователь повинен:

—

—

—

Розвиваючі завдання передбачають розвиток усіх пси-хічних процесів у