Народознавчий матеріал емоційно насичений і своїм змістом впливає на дитячу емоційну сферу. Дитина не може залишатись байдужою до зачарованої мелодії ук-раїнської колисанки чи української пісні, її приваблю-ють ігри-забавлянки («Ладусі-ладусі», «Сорока-ворона», «Гу-ту-ту», «Тосі, тосі» тощо), народні хороводні ігри зі співом та діалогом («Ой на горі жито...», «Калина», «По-доляночка», «А ми просо сіяли…).

Заняття з народознавства в дошкільному віці мають не стільки пізнавальний характер, скільки виховний. Вони мають на меті виховати дитини почуття націо-нальної гідності, викликати інтерес до національної куль-тури, прищепити дітям любов і повагу до українських державних і народних символі, оберегів, звичаїв, тра-дицій. Цього можна досягти, лише наблизивши дітей до реалій життя. Доцільно обладити у дошкільному закладі українську світлицю, яка стане постійним місцем проведення занять з народознавства. Вже саме перебу-вання дітей в атмосфері народних звичаїв настроює їх на мажорний лад, викликає позитивні почуття, бажання. дізнатись про цікаві речі у бабусиній оселі. Доречним буде й зовнішній вигляд вихователя та дітей, які з наго-ди подорожі до бабусиної світлиці надягли своє святкове українське національне вбрання — вишиванки, вінки, стрічки, намисто тощо.

А скільки радощів викликають у дітей українські на-ціональні народні свята: коляда, Великдень, Івана Купа-ла, Миколая та ін. Все тут дивує, зачаровує, захоплює дитячу душу: і вбрання, і співи, і звичаї, і подарунки, і святкова їжа. З цієї нагоди С. Русова наголошувала на особливій підготовці та організації народних свят.

Завдання вихователя не повинно зводитись тільки до ознайомлення дітей з українськими національними тра-диціями. Слід обов'язково домогтись, щоб цей національ-ний скарб став надбанням дитячого розуму та душі. Цьо-го можна досягти, дотримуючись принципу організації активної пізнавальної діяльності дітей. Прагнення до ді-яльності К. Ушинський назвав: основним законом ди-тячої природи. За його словами, дитина постійно вима-гає діяльності і стомлюється не від діяльності, а від її одноманітності. «Змусьте дитину сидіти, - пише він, - і вона дуже швидко втомиться; лежати - те саме; йти во-на довго не може, не може довго ні говорити, ні співа-ти... і найменше довго думати». А в діяльності дитина живе, пізнає, розвивається, відбувається становлення її особистості.

Засвоїти народознавчі знання дітям допоможуть «ман-дрівки» до українського села, краєзнавчого музею, ча-стування їх національними стравами під час «святкового обіду» у бабусі Параски, посильна участь дітей у при-готуванні національних страв (вареників, галушок, жай-воронків, гречаників); розписування писанок, вишиван-ня рушників, ляльчиного одягу, серветок; виготовлення витинанок тощо. Багато радощів принесуть дитині справжні (не показові) колядки, щедрівки, посівання на-передодні різдвяних та новорічних свят, з якими йдуть діти від групи до групи, до завідуючої, старшого вихо-вателя, медичних працівників, на кухню. Запам'ятається дітям участь у святковому вбранні групової кімнати та помешкання дитячого садка зеленню напередодні зеле-них свят (трійці), К. Д. Ушинський писав: «Хто спосте-рігав дітей, той знає, що дитина щаслива тоді, коли вона цілком займається ділом, яке її захопило... Яку іграшку воліє дитина: ту, яка тішить її блиском, дзвоном та яс-кравими барвами, чи ту, яка дає посильну, але самостій-ну діяльність її душі?.. Після веселощів діти неодмінно нудьгують, а за сильним сміхом майже завжди слідом йдуть сльози, тоді як самостійна діяльність залишає ду-шу в нормальному, здоровому стані».

Ніби перегукуючись з К. Ушинським, С. Русова продовжує думку щодо організації самостійної діяльності дітей. Творчі сили дітей у дитячому садку, за її словами, пробуджуються й розвиваються за допомогою засобів національного матеріалу, найпоширенішого в тій чи ін-шій місцевості. Це виготовлення дітьми виробів з глини, дерева, декоративний розпис, вишивання. У словесних творах самих дітей має лупати гарна українська пісня, плекатися рідна мова.

Виховання дітей на зразках народних традицій, звичаїв передбачає й врахування принципу природодоцільності, оскільки логіка природи найдоступніша й найко-рисніша логіка для дітей.

С. Русова зауважує, що українці виховані на широ-кому просторі степу, серед його непорушної величної ти-ші. У своїх довгих мандрівках за часів козакування і чумакування, в хліборобській праці вони звикли придив-лятися до цього, без краю далекого обрію, прислухатися до мовчазної тиші, повної таємничих звуків. Усе це витворило у них настрій філософський, релігійний, що обов'язково слід враховувати у вихованні духовності дітей.

На думку С. Русової, українці за своєю природою ін-дивідуалісти. Вона радить педагогам, як саме потрібно будувати виховання дітей з урахуванням цієї природної національної риси: «Індивідуалізм має велику красу, він випещує якнайглибше ті здібності, ті моральні особисті сили, якими обдарувала природа людину. Але щоб ін-дивідуалізм не переходив в абсентеїзм, у морально-гро-мадянський сепаратизм, треба з перших свідомих кроків дитини направляти її до громадянства, до спільної праці, до товариства». Спільність дітей поступово складати-меться на основі їхніх взаємин, ставлення одне до одно-го, особистих нахилів, здібностей.

Народне виховання переплітається з релігійним. У на-роді релігія тісно пов'язана з культом природи, чим вона близька і дитячій душі, дає малечі змогу глибоко від-чувати красу. Однак захоплюватися релігійним вихован-ням у дитячих садках не слід. Щодо цього варто при-слухатися до порад С. Ф. Русової, яка вважала, що для українських дітей бажано впроваджувати релігійне вихо-вання в згоді з