Для співаків з хорошою вокальною технікою є властивий бездоганний стиль вимови голосних, який вирізняється значно меншою, ніж у мовленні, кількістю редукованих голосних ( тобто, формантних характеристик їх орфоепії ) і їх практичною відсутністю в творах широкого кантиленного плану. Ця властивість співацької фонетики майстрів зумовлена збереженням у співі необхідного для резонансу активного (натягнутого) стану стінок носоглотки з пониженою гортанню , (тому ,вимога «співати як розмовляєш» не є не зовсім вірною).

Особливої уваги співаків заслуговує і вивчення роботи верхніх резонаторів голосу, які донедавна називалися «маскою». Пошуки потрібного звучання голосу у «високій позиції», «верхній точці голови», утримування «великої голови» тощо, тісно пов’язане з кістковою основою верхньої ділянки людського обличчя – черепом, оскільки в системі головних резонаторів (за Юшмановим ) є три рівні резонаційних дек : тверде піднебіння, нижні і верхні стінки очниць,призначені для підсилення акустичних хвиль різної частоти,які відрізняються між собою розмірами і товщиною кісткових пластин . Вся система головних резонаторів ,що утворюють «вокальну маску», ділиться цими деками на три « поверхи» з різною кількістю і ємкістю резонаційних порожнин . На нижньому поверсі між твердим піднебінням і середніми деками є дві великі гайморові пазухи,за якими розміщені багаточисленні порожнини решітчастої кістки меншої ємкості, і, врешті-решт, над верхніми деками розміщені лобні пазухи- невеликі порожнини у товщі лобної кістки. Оскільки вони є навколо носовими порожнинами різних рівнів, то вони по-різному з’єднуються з порожниною носа: гайморові пазухи - через досить широкі отвори, сполучення ж лобних пазух з верхнім відділом носової порожнини – вузьким каналом, і потік повітря в них спрямовується через «лійку», утворену носовими кістками.

Розуміння багаторівневої будови верхнього головного резонаційного блоку ( вокальної «маски») суттєво пояснює найбільш заплутану і ще остаточно не вивчену проблему вокальної методології – проблему регістрів співацького голосу . Регістрова будова діапазону голосу (грудний, головний, змішаний регістри ) з так званими « перехідними нотами » у психолого-фізіологічному розумінні не вичерпується традиційним поняттями тембрового забарвлення звучання кожного з них, а спирається на функційні якості роботи гортані. Наприклад, В.Ємельянов називає регістрами конкретне положення гортані, а отже, і відповідний акустичний ефект звука, зміна якого тісно пов’язана з характером звукоутворення , відчуттями свободи, глибини і стабільності ( її фіксації, без курсивних рухів і маніпуляцій ) [ 59;60] ( Додаток 1).

Правильне осмислення проблеми регістрів голосу полягає в тому, що, насправді, регістри не стикуються між собою, а їх діапазони накладаються один на одного за звуковисотною шкалою. Тому перша октава може озвучуватися грудним, і фальцетним регістрами , а друга – і фальцетним, і свистковим . Крім того, дуже коротка ділянка діапазону ( До-Мі другої октави) може озвучуватися зразу трьома регістрами . Для грудного це будуть дуже високі ноти, для фальцетного – центральні, а для свисткового –дуже низькі . Існує механізм автоматичного переходу гортані з одного режиму в інший, який працює стрибкоподібно, за обмежувальним принципом, названим В.Ємельяновим « міжрегістровою межею» («міжрегістровим порогом»). Саме принцип міжрегістрової межі (практично, т.з. перехідні ноти в діапазоні голосу), оберігає голосові зв’язки від перевантаження в процесі співу і « заставляє» гортань змінювати своє положення. Без такої зміни голосові зв’язки можуть травмуватися , тобто, голос може «зірватися».

Можливості пристосування голосової щілини до різних і змінних умов підзв’язкового тиску і акустичного опору, як стверджують вчені, є, фактично, безмежними. В межах одного і того ж фізіологічного механізму – режиму роботи гортані (регістру) голосові зв’язки (складки) можуть дати надзвичайно велику кількість варіантів глибини і щільності змикання і розмикання, на чому і ґрунтується тембральна палітра співацького голосу і його безмежне багатство барв. Ця особливість і створила уявлення про можливість існування деяких проміжних режимів роботи гортані - т.з. «змішаного регістру».

Мистецтво керування регістрами полягає в тому, щоб максимально наблизити характер змикання регістрів один до одного і зробити перехід від одного до іншого непомітним, однорегістровим на слух. На цьому будується техніка філірування звука, яка характеризує майстерність співака, його уміння слухати і чути себе, уміння керувати нейрон - фізіологією голосотвірної системи – акустичними параметрами свого голосу [59].

Акустична характеристика голосу людини тісно пов’язана роботою резонаційної системи голосового апарата, зокрема, грудним і головним резонаторами. Резонаторами голосу музична акустика називає ємкість повітря, обмеженого рамками пружних стінок з вихідним отвором ,в яких воно озвучується і резонує на звук певної висоти. Коли їх резонанс співпадає з власним тоном і гармоніками озвученого повітря, то звучність голосу значно покращується. Чим менша ємкість резонатора, менша ємкість повітря в ньому, тим вищим стає власний тон резонатора, який він відзвучує. Резонатор реагує на ті гармоніки ( часткові коливання звука, що в кілька разів вищі від основного тону ),які збігаються з його власною частотою, а також на гармоніки близькі до його частоти. Висота звуку, яка утворюється в резонаторі залежить від ємкості повітря, що міститься в ньому, форми резонатора та розмірів вихідного отвору. Наявність у