Як відомо, педагогічний вплив зумовлює високий ступінь чуттєво-емоційної сфери особистості, формування її емоційно-ціннісних орієнтацій та світоглядних позицій, які лежать в основі соціального досвіду людства.

Згідно з цим, методична концепція О.Прядко (м. Кам’янець- Подільський) вміщає теоретично-практичний курс вокальної підготовки, спрямованої, насамперед, на формування системи знань, умінь і навичок, пов’язаних з сучасними тенденціями розвитку української вокальної педагогіки та реалізацією триєдиної структури навчання: освітньої, виховної і розвиваючої – на базі науково-теоретичних засад співацького мистецтва.

Завдяки засвоєнню науково-теоретичних засад співацького розвитку, формування усвідомленості вокальних дій за рахунок здійснення цілеспрямованого впливу на вокально-слухову регулюючу сферу студентів, у результаті формування навичок аналізу та діагностики співацького процесу, усвідомлення та контролю барорецептивних, пропріорецептивних, ідеомоторних відчуттів під час фонації, озброєння знаннями охорони співацького голосу , прищеплення професійної культури діяльності педагога значно підвищується ефективність формування практичних вокальних умінь та навичок, формування рухових стереотипів вокальної діяльності,виведення вокально-технічних умінь та навичок студентів на рівень рефлективного виконання вокальних дій.

Усвідомлене координування співацькою діяльністю (з урахуванням новітніх досліджень), пов’язане з формуванням рефлективного алгоритмічного виконання дій, пов’язаних зі співом, активізацією мотиваційної сфери, зацікавлення, інтересу та вокально-слухового аналізу як регулюючого компоненту майбутньої професійної діяльності ( у школах різного типу), лежить в основі названої авторської методики підготовки молодих спеціалістів. Методика О.Прядко поєднує в собі різноманітні структурні різновиди навчально-виховної роботи зі студентами (індивідуальні тематично спрямовані заняття, спецкурси, практику спостережень, так звані заняття «майстер-клас», спеціальне анкетування, тестування тощо).

Розроблена методика розвитку співацького голосу (О.Прядко) складається з трьох взаємопов’язаних етапів навчання: організаційно-ознайомлювального (спрямованого на адаптацію студента до умов навчання у вищому навчальному закладі, ознайомлення зі специфікою вивчення дисципліни «Постановка голосу», формування первинних мотиваційних установок на процес вокального розвитку, формування початкових елементарних понять і навичок вокальної діяльності,ознайомлення з правилами гігієни та охорони співацького голосу); інформативно-діяльнісного ( який передбачає проведення основної роботи з розвитку вокально-технічних, вокально-слухових, художньо-виконавських умінь та навичок,формування стійкої мотивації до занять вокалом, ґрунтовної теоретичної підготовки з питань вокальної педагогіки); виконавсько-творчого ( спрямованого на застосування набутих вокальних умінь та навичок на практиці, узагальнення та закріплення досвіду вокального виконавства, адаптацію вокально-виконавських умінь та навичок до умов професійної діяльності вчителя музики, виховання творчої самостійності ( Додаток 3).

Ще один, новий концептуальний підхід,розроблений О.М.Матвєєвою (м.Бердянськ),стосується проблеми розвитку вокально-виконавської надійності ( впевненості) у майбутніх педагогів-вокалістів засобами опосередкованої регуляції емоційного стану студентів на заняттях з постановки голосу та опрацюванню відповідної методики цілеспрямованого формування вокально-технічної бази на мистецьких факультетах ВНЗ.

Автором запропонована новітня методика удосконалення специфіки вокально-виконавської діяльності, пов’язана з впровадженням так званих художньо-тренінгових форм підготовки студентів до майбутньої творчо-виконавської роботи і розробкою рекомендацій щодо змісту і структури репетиційних занять,емоційно наповненого виконання та логіки образного «бачення» вокального твору.

Особлива увага в цій методиці надається мобілізації резервних сил організму співаючого,розвиток уміння керувати своїми внутрішніми ресурсами (психолого-фізіологічними можливостями). Методика базується на методах і прийомах:

- свідомого вибору навчального репертуару, який відповідає особистим здібностям кожного;

- виокремлення і аналіз складових твору для спеціального опрацювання складних місць і порівняння їх з « взірцями» та «еталонним» звучанням;

- подолання негативної дії емоційно-стресових чинників публічних виступів через максимальне захоплення співаючого інтерпретацією музичної палітри та літературного тексту ( т.з.« когнітивний консонанс»);

- нівелювання емоційної реакції слухачів ( зокрема,негативної), яка може спричинити появу сценічного хвилювання,( т.з. « когнітивний дисонанс»);

- відтворення оптимально емоційної насиченості музичної інтонації.

Таким чином, названа методика вміщає основні чотири фази так званого «адаптивного тренінгу» - психологічної готовності спеціаліста: становлення, розвитку, удосконалення і закріплення, які спрямовані на формування впевненості у своїх можливостях; якісне засвоєння матеріалу; успішне подолання виконавсько-технічних труднощів; «упереджену» адаптацію до дії стрес-чинників під час публічних виступів; закріплення сформованої вокально-технічної впевненості (надійності). Метою роботи над творами за цією методикою є передбачення і успішне вирішення ситуації,зумовленої можливим виникненням т.з. « стрес-чинників». Інтерпретація кожного твору з допущенням можливості появи декількох помилок ( у порівнянні з «еталоном»), як показує практика,зменшує інтенсивність дії інформаційного і емоційного стресу, названих автором «когнітивним консонансом і дисонансом».

Цікавою для вокальної педагогіки є і науково-педагогічна концепція підготовки кваліфікованих спеціалістів-музикантів, пов’язана з проблемами формування вокальної культури школярів у ДМШ та школах мистецтв, як структурного підрозділу повноцінного розвитку дітей,опрацьована Л.М.Гавриленко ( м. Хмельницький).

Ця концепція ґрунтується на поглибленому і розширеному понятті «вокальна культура» , як здатності до « втілення художньо-образного змісту вокального твору шляхом використання сукупності вокально-виконавських навичок, які характеризуються точною інтонацією під час передачі голосом вокальної мелодії; точною атакою звука,м’якою чи твердою відповідно до характеру виконуваного твору; правильним диханням з використанням нижньореберного-діафрагмального; кантиленою,високою співацькою позицією,чіткістю вимови приголосних та виразною артикуляцією; точністю передачі ритмічного малюнка,темпу,врахування під час виконання вказівок автора твору;вільним та природнім звукоутворенням відповідно до узгодженої роботи голосового апарату; правильним фразуванням; емоційністю та музикальністю виконання; тембральним забарвленням звука; відчуттям стилю виконуваного твору; художньо-виконавською культурою» [35;36]. Постійний розвиток і зміна голосових якостей дитини,на думку автора,вимагає не тільки знань педагога-вокаліста про фізіологічні особливості її голосотвірної системи, а й загострює потребу у професійних кадрах для музичних шкіл, що, відповідно,надає нових повноважень в системі підготовки таких кадрів у ВНЗ.

Розроблена автором методика формування основ вокальної культури школярів шкіл мистецтв та ДМШ конкретизує педагогічні умови,необхідні й достатні для ефективного проходження вказаного процесу ( Г.Падалка).Ці умови стосуються:

- створення позитивної атмосфери навчання в класі сольного співу (взаєморозуміння, доброзичливість, довіра до вчителя);

- систематичного педагогічного впливу на вокальний розвиток дитини