Завдання

Розділ 1. Стан проблеми активізації словниковго запасу учнів у педагогічній теорії та практиці.

1.1 Засоби активізації словникового запасу учнів у педагогічній теорії і практиці.

У сучасній методиці навчання мови розробляється такий підхід, який дав би можливість школярам засвоювати мову в природних умовах – у процесі спілкування, мовлення. Ставиться завдання створювати на уроках такі умови які б сприяли б встановленню природних зв’язків між формальними образами слів і їх лексичними значеннями, виявленню співвідношень між словами та предметами і явищами навколишньої дяйсності, забезпеченню засвоєння учнями нових слів з опорою на власний мовленевий досвід.

Відомий психолог Л. Виготський підкреслював, що “дитина засвоюючи значення багатьох слів шляхом наслідування, не може, однак, засвоїти при цьому сам спосіб мислення дорослих. Вона не може відокремити слово з його лексичним заненням від самого предмета, позначеного цим словом”. [11, 112] А тому в навчанні мови молодших школярів необхідно також ставити завдання, щоб учні усвідомлювали об’єктивно існуючу відмінність між навколишньою дійсністью, об’єктами, які її оточують і наповнюють їх якостями, залежностями що існують між ними та словами, які позначають елементи цієї дійсності.

[46, 114] Навчання грамоти, за словами К.Д. Ушинського, має забезпечувати самодіяльність дитини (сучасною мовою пізнавальну активність і самостійність), самостійно виправляти її пам’ять і мислення. Збуджувати інтерес до навчання.

Сучасний педагог повинен пам’ятати, що період навчання грамоти – це один з найвідповідальніших і найважливіших етапів у житті дітей, у розвитку їхнього мислення і мовлення, у зростанні їхньої свідомості, у формуванні особистості в цілому. У цей час відбувається поступовий прехід від ігрової діяльності, яка залишається провідною в дошкільному віці, до початкових форм навчальної діяльності пов’язаною не тільки з психічними і розумовими навантаженнями а й фізичним.

Одним з найважливіших завдань початкової школи є підвищення усного й писемного мовлення молодших школярів. Цей процес передбачає формування лексичних понять і уявлень, що є одним із шляхів забезпечення, збагачення, уточнення та активізації словникового запасу учнів. [31, ]

Мова громадянина суверенної України – невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. Навчаючи школярів мови, педагог активно впливає на формування психічних процесів, розумових здібностей дітей, активізує їхню увагу, розвиває спостережливість пам’ять.

У програмі з української мови для (1-2) класів вказано на необхідність збагачувати словник дитини словами-назвами предметів, їх якостями, діями. Вчити розпізнавати смислові відмінки слів, ознайомити з найуживанішими випадками багатозначності слова, вчити добирати слова близькі та протилежні за значенням, родову назву до ряду видових та навпаки.

Спостереження показують, що лексичні уявлення і поняття треба формувати вже в період засвоєння грамоти. Але, як свідчить практика, головна увага вчителів у цей час спрямована на вивчення звукового комплексу слова; тим часом його лексичне значення, яке не залежить від звукової оболонки, нерідко лишається поза увагою. Психологи стверждують, що шести-семирічна дитина здатна розрізняти і фонетичну і сементичну сторони слова, усвідомлювати його як мовну одиницю.

Успішність навчання грамоти визначається лексикою букваря, яка повинна давати матеріал для розвитку мови школярів, що є основою шкільного навчання. Через це важливо, щоб його лексичниій матеріал був повноцінним, бо лексикою визначається характер аналітико-синтетичних звуко-складових вправ, їх тематика, види і об’єми словниково-логічної роботи: з лексикою зв’язана і робота над реченням і зв’язним мовленням, тобто змістом всього уроку навчання грамоти.

В шкільній програмі підкреслюється що задача уроків навчання грамоти - це не тільки навчити дітей читати і писати, але й збагатити їх словниковий запас. [28, 11]

Незважаючи на особливості словникового складу букваря, вчитель незавжди зможе правильно побудувати словникову роботу на уроці.

З іншої сторони, для успішної словникової роботи на уроках навчання грамоти потрібно знати вчителеві словниковий запс першокласника, його обсяг, особливості вживання дітьми разних частин мови. Значення особливостей словника дітей дозволить вчителю вибрати найбільш ефективні прийоми роз’яснення і уточнення значення слів.

Дитяча мова, прекрасна сама по собі, - вважав Л.С. Виготський – і має, крім того, велику наукову цінність, так як дослідуючи її, ми тим самим розкриваємо цікаву закономірність дитячого мислення. Для цього доцільно коротко описати лексичний запас мови учнів, і порівняти його з лексикою букваря. [12, 301]

Дослідники дитячого словника відмічають, що в ньому є слова всіх граматичних котегорій, але найбільше іменників і дієслів. Пояснюється це тим, що мислення молодших школярів конкретне, воно завжди зв’язане з тими чи іншими фактами, явищами, діями.

В мові шестирічної дитини мало прикметників за даними сучасних дослдіжень у дитини віком від чотирьох до восьми років їх всього 4,3%. Маючи на увазі те, що мова першокласників бідна прикметниками, які уточнюють нашу мову, роблять її більш образною і виразною, треба більше вводити їх в мовну практику дітей. [30, 46]

Прислівники в мові дітей зустрічаються ще рідше, причому вони однакові. Якщо дорослі використовують прислівники для уточнення і конкретизації своєї мови, вживаючи їх без потреби, то школярі цю частину мови практично використовують дуже рідко.

Таким чином, іменники, дієслова прикметники, прислівники є основними лексико-граматичними розрядами слів, які використовує першокласник у своїй мові. Всі інші частини мови вживаються ним набагато рідше. Пояснити це можна тим, що слово дитини в цей період тісно пов’язане за образами, уявленнями,