Значення слів пояснюється у тлумачних словниках. В нинішній час почали друкувати тлумачні словники і для початкових класів, також вміщені невеликі словники у варіативних букварях. [30, 22]

Якщо діти добре розуміють пряме значення слова, то мають успішно засвоїти і переносне. Процес такого усвідомлення становить послідовні етапи:

Практичне ознайомлення школярів із прямим і переносним значенням слова починається із спостереження над спеціально дібраними реченнями чи текстом, яке організовує вчитель.

Поряд із вправами які виконуються під керівництвом учителя, слід пропонувати дітям завдання на самостійне вишукування у реченнях чи текстах слів – різних частин мови з переносним значенням.

З метою самостійного вживання дітьми слів із переносними значеннями пропонуються вправи на зміну прямого значення слів синонімічними словами або виразами, що мають переносне значення, а також вправи на самостійне складання речень із словами у певному значенні. Такі вправи не тільки збагачують словниковий запас дітей, а й виховують у них уважне становлення до слова, розвивають мовне чуття.

Розширенню і активізації словника учнів, розвитку їх мислення сприяють спостереження за багатозначністю слів.

Робота над вивченням багатозначності слів передбачає:

а) усвідомлення учнями того, що слово може мати не одне, а й кілька значень;

б) точність уживання багатозначних слів у мовленні.

Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багатозначні слова, можна пропонувати дітям для аналізу речення із багатозначними словами. Діти з’ясовують, про які предмети, названі одним словом йде мова.

Іншим варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, на якій зображені журавель-птах, журавель-колодязь. Учні розглядають малюнки і усвідомлюють: назви виникли на основі подібності предметів. Отже, в основі багатозначності лежить якийсь зовнішній або внутрішній зв’язок предметів.

Наступна робота над багатозначнітю слів передбачає самостійне з’ясування учнями значення слів, ужитих в окремих словосполученнях і реченнях. Наприклад пояснити значення слова “іде” в таких реченнях:

Людина іде (пересувається).

Літак іде (летить) на посадку.

Урок іде (триває).

Дощ іде (ллє).

З метою розширення словника дітей вчитель передбачає і вправи творчого характеру, як-то скласти речення, у яких слово “носик” було б ужите в різних значеннях; описати предмети, назвою яких є багатозначне слово (земля, клас, голова).

Усвідомлення природи багатозначності слів готує учнів до засвоєння явища омонімії. Із словами-омонімами учні знайомляяться практично в період навчання грамоти (ключ, лист). Робота над вивченням омонімів має на меті:

Ознайомлення учнів із словами, які однаково звучать. Але мають разне значення, починається в період навчання грамоти. Вчитель може використовувати малюнки букваря, на яких зображені, наприклад, коса (дівоча, знаряддя праці). Називаючи предмети зображені одним і тим же словом, діти переконуються в тому, що різні предмети можуть мати однакову назву.

Отже, комплексний підхід до словникової роботи сприятиме запам’ятанню слів, розвитку вміння користуватися ними, а отже буде збагачуватися активний словниковий запас.

Для поповнення та активізації словникового запасу учнів доцільно будувати урок так, щоб робота над словом органічно поєднувалася з виучуваними граматичними темами, а не була чимось штучним, окремим, нав’язаним дітям.

Плануючи урок, на якому учні створюватимуть власні малюнкові тексти визначаючи його мету, потрібно зазначити, з якими новими словами учні ознайомляться на уроці, як організувати процес їх засвоєння і активізації. За таких умов словникова робота стає ефективним засобом в опануванні українського мовлення.

1.2. Видатні педагоги і методисти про використання малюнка на уроках навчання грамоти.

Використання малюнка як засобу наочного навчання в початковій школі має свою багатовікову історію.

Палким провідником його ролі в шкільному і сімейному навчанні, творцем різних видів наочних посібників був великий чеський педагог Ян Амос Коменський. Підручник Коменського “Світ почуттевих речей у малюнках”, який вміщував 150 різних за своїм змістом малюнків, був родоначальником майже всіх наступних ілюстрованих підручників для початкового навчання. [24, 280]

Найбільше в справі запровадження наочного навчання в школі зробив видатний російський педагог К. Д. Ушинський. Починаючи з 60-х років ХІХ ст., він бореться за те, щоб в російській школі посів належне місце також малюнок – один з основних видів наочності.

К.Д. Ушинський вказував, що про наочне навчання багато говорять і пишуть, але нічого не роблять для того, щоб таке навчання могло хоч помалу входити в роботу початкових шкіл і сім’ї; що сама ідея наочного навчання погано прищепилась і навіть зустріла багато противників –
М.Ф. Бунаков, В.І. Водовозова, М.О. Корфа, В.П. Вахтерова, Т.Г. Лубенця та ін.

Критикуючи постановку наочного навчання в російській дореволюційній школі, педагоги боролись за впровадження таких навчальних наочних посібників у практику школи, які б давали учневі достовірні знання і естетичний розвитк. У своїх педагогічних творах вони підкреслювали, що малюнок в педагогічному процесі початкової школи сприяє розвиткові спостережливості, уяви, пам’яті, мислення, мови учнів, в тих класах, де вчитель систематично використовує малюнки, учні краще розвинені.

На думку К.Д. Ушинського, “дитя мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі”, тому навчання має будуватися не на абстрактних уявленнях про слова, а на конкретних образах безпосереднього сприймання