К.Д. Ушинський радив учителеві не тільки використовувати малюнки перед читанням, але і створювати самостійні малюнки до декстів, які вивчаються.

Учений закликає вчителя “дістати де – небудь десяток непоганих картин, які б змістом своїм могли б викликати дітей на бесіду: це можуть бути ландшафти, зображення тварин і рослин, які-небудь сцени з народного життя тощо”. Говорячи про це, Ушинський має, очевидно, на увазі досконале художне виконання картини, а також її змістовність. [47, 118]

К.Д.Ушинський зазначав, що робота з малюнком вимагає від учителя серйозної попередньої підготовки. Треба, щоб він виробив собі план бесіди за картинкою і проводив цю бесіду, не кваплячись, але й не надокучаючи дітям зайвими подробицями.

На думку К.Д. Ушинського “дитя мислить формами, звуками, відчуттями взагалі”, тому навчання має будуватися не на абстрактних уявленнях про слова, а на конкретних образах безпосереднього сприймання дитини. [46, 139]

На думку Горбунцової Т.Ю. наочність “є могутнім помічником у навчанні”, а про малюнки, зокрема, зуважувала: “погляньте, які жадібні діти до малюнків! Вони готові прочитати найсухіший і скучний текст, аби тільки він пояснив їм зміст малюнка”. [13, 56]

Горбунцова Т.Ю. радить після попередньої бесіди ховати наочні посібники для того, щоб вони не відвертали увагу дітей під час читання і щоб діти самі робили зусилля уявити те, що вони бачили на картині.

Найбільш необхідні і корисні малюнки, на думку Горбунцової, при читанні тем природничого характеру. Такі малюнки радить методист, повинні виконувати самі вчителі дуже швидко, передаючи схематично найголовніше у предметі.

У роботі “Методика пояснювального читання” Горбунцова Т.Ю. малюнок розглядає ще і як важливий засіб при складанні плану прочитанної статті. За допомогою малюнка вчитель поступово привчає дітей ділити статтю на частини, вказує, про що говорилось у них. [13, 104]

Отже малюнок використовується головним чином для розкриття змісту теми і розглядається до їх читання. При складанні планів статей малюнок використовують і після читання сатті. Хоч у цьому випадку основне завдання малюнка – розчленувати оповідання на частини, видилити в них основну думку, проте і тут продовжується процес формування уявлень та початкових понять. Дитина, бачачи перед собою малюнки, запам’ятовує форму зображуваних предметів, характерні їх особливості та інші деталі. Ці малюнки, хоч і хибують схематичністю, але передають події в розвитку, в динаміці.

Відомий український педагог Редозубов С.П., висловлюючи погляди на наочне навчання, звертає увагу на добір якісного матеріалу для демонстрування. Навіть добір букварів і книг для читання повинен, на його думку, залежити від якості їх ілюстрацій. Останні повинні бути художніми і правдивими. Розмір ілюстрації в книзі для читання має бути пропорціональним до розміру сторінки і об’єму книги.

При доборі картин для наочного навчання він радить зважати, крім художності, також на точність виконання та чіткість зображуваних предметів. Розмір картин повинен бути таким, щоб учні на останніх партах ясно бачили зображення. [32, 93]

М.І. Дорошенко, підкреслюючи роль наочності в початковому навчанні, писав: “Звичка до наочного вивчення предметів, до розрізнення форми, величини, кольору і всіх якостей дуже важлива при початковому вихованні”. [17, 211]

Питанню розвитку мовлення і ролі наочності навчання в початковій школі приділяють увагу і такі педагоги , як В.Г. Горецький та М.І. Оморокова. У роботі “Питання методики читання у початковій школі” вони пропонують вже при вивченні азбуки користуватись малюнками, які повинні зображати прості речі, предмети. Згодом, при дальшому вивченні рідної мови, до малюнків, які зображають прості речі, варто додавати картини, що зображають природу, сцени з життя, ремесла, а потім картини ще складнішого змісту. Автори радять підбирати для роботи з дітьми картини, відповідні до їх віку. Картини треба підбирати за змістом так, щоб учні могли від одного життевого явища переходити до іншого, яке з ним зв’язане, вчити їх самих добирати малюнки і створювати власні. [14, 60]

Актуальним щодо колекціонування школами наочних посібників ми знаходимо і у Л.І. Александрова. Він радить вирізувати малюнки з непотрібних ілюстрованих журналів, створювати свої малюнки, вклеювати їх у тексти.

Зібрані картини треба старанно вирізати, згрупувати за змістом і наклеїти на листки чистого паперу. [2, 106]

У творах видатних методистів ми знаходимо не тільки ідею колекціонування наочних посібників, а і конкретні вказівки, де дістати, як оформити і використати наочні посібники. Передові педагоги-методисти закликають учителів взятись самостійно, власними силами за створення потрібних наочних посібників та прищепити любов до цієї справи своїм учням, використавши і їх допомогу.

Ця робота полягає в збиранні малюнків для альбомів, невеличких монтажів, а також у самостійному виготовленні ілюстрацій до улюблених творів. Такий вид роботи з малюнками, картинами також поглиблює і зміцнює знання учнів, сприяє формуванню понять про найрізноманітніші предмети, розвиває їхне мовлення, збагачує його. Розглядаючи картини, діти вчаться спостерігати, запам’ятовувати, міркувати, користуатись словом, логічно мислити, оперувати набутими знаннями. Нарешті, добре виконані картини захоплюють дітей своєю естетичною стороною, а малюнки і картини, виконані самим учителем, збужують в учнів інерес до малювання, бажання малювати самим.

Сучасні педагогічні думки щодо ролі малюнка у процесі активізації словникового запасу учнів, розвитку мовленнєвої діяльності, сприймання та збагачення мови й мовлення виражають Вашуленко М.С., Зимня І.О., Савченко О.Я., Сухомлинський В.О., Хорошковська О.Н., та інші.

Так В.О. Сухомлинський писав, що хороший учитель робить усе, щоб в учнів виникали на уроці запитання – “вузлики знань”. Він вважав, що розвиток мовлення і мислення починається там, де в учня з’являється потреба відповідати на запитання. [38, 73]