Івана Огієнка

Іван Огієнко народився 2 (15) січня 1882р. в містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії (нині районний центр Житомирської області) у бідній селянській православній родині[18] Івана та Єфросинії (з роду Петриченків) Огієнків. Його батько походив з давнього козацького роду, коріння якого сягають Полтавщини. Його предок козак Максим Огієнко в часи Коліївщини (1768 р.) став одним з ватажків Кліщинського повстання 1767-1770 рр. (село Кліщинці Лубенського полку – тепер Чорнобаївського району Черкаської області). Іван був наймолодшою дитиною в багатодітній родині. На другому, за іншими даними на третьому, році його життя трагічно загинув батько, залишивши вдову – матір з дітьми. Старші брати Івана опанували кушнірське ремесло і жили самостійно, трьох наступних дітей мати віддала на виховання добрим людям, а Івана, шосту дитину в сім’ї, змалку мати брала з собою на роботу в місцеву економію – фільварк, а згодом – на бурякові та хмелеві плантації.

У Івана змалку проявлявся потяг до знань, але лише в дев’ятирічному віці він переступив поріг місцевої чотирирічки. Заробляючи на хліб, він одночасно навчався в школі, перериваючи шкільну науку взимку, поскільки не мав в чому ходити. Багато доводилося вивчати самотужки, а також навчати селянських дітей грамоті і молитов, за що одержував незначні кошти. Іван також підробляв прислужуванням у церкві, де місцевий священик Никанор Сташевський навчав його глибокої любові до служби Божої.

Саме ці три чинники – побожне ставлення до праці, науки і церкви й формували у молодого Огієнка переконання, світогляд і громадянську позицію, його своєрідний духовний світ.

За його спогадами, особливе враження справляли на нього “Життя святих” Св.Дмитрія Ростовського, з якими він познайомився навчаючись у чотирикласній школі. “...Читав їх з нечуваним тремтінням і захопленням... , - писав пізніше Іван Огієнко. – Мені відкрився зовсім інший світ, світ ясний і блискучий, і саме буденне життя моє стало іншим... У мене виросла воля й розум...”

У 1896 р., закінчивши початкову чотирирічну школу в Брусилові, він пішки пішов з матір’ю до Києва, подолавши 75 верст дороги, з наміром вступити до військово-фельдшерської школи. Вибір саме цієї школи був зумовлений тим, що навчання в такій школі для нього було безкоштовним. Це було пов’язане з тим, що його батько протягом 25 років був солдатом царської армії. Таких дітей приймали до згаданої школи і утримували коштом держави. Для навчання в інших закладах Огієнко не мав коштів.

Проте засади одержання освіти й професії не зовсім задовольняли майбутнього вченого, поскільки, крім всього іншого, по завершенні чотирирічного курсу навчання йому ще належало обов’язково відпрацювати в лікарні протягом шести років за безкоштовне навчання. Ця школа давала майже середню освіту. Іван Огієнко цей період свого життя розпочав з інтенсивної самоосвіти. Він самостійно вивчав цілий ланцюг предметів. Його цікавили, насамперед, історія, література, мовознавство, філософія.

У червні 1900 р. він з відзнакою закінчив фельдшерську школу, блискуче склавши іспити і ставши першим серед кращих випускників школи. По її закінченню Іванові випав нелегкий шмат хліба: його визначали до праці у психіатричному відділенні київського військового госпіталю помічником лікаря. З часом він трохи призвичаївся до роботи у божевільні, але як тільки трапилася нагода, негайно звільнився з роботи у госпіталі. Це відбулося насамперед тому, що Огієнко не зміг звикнути до нерідких випадків передчасної смерті хворих, а працював він у відділенні психічних та нервових хвороб, і це постійно пригнічувало його вразливу душу.

Саме на цей період також припадає, за свідченням самого Огієнка, його “перше пробудження української свідомості”. Вплив на пробудження української свідомості молодого І.Огієнка справив його приятель – фельдшер Колегії Павла Галагана в Києві Андрій Коровай та часті відвідини вистав українського театру. Юнак цікавився національної справою, бо ріс серед українського оточення, з дитинства розмовляв українською мовою, знав народні обряди і звичаї, любив рідну пісню та ін. І хоч всюди панувала російська мова, попередні дитячі враження, стихійні і цілеспрямовані впливи української культури, історії, їхніх носіїв, народного побуту та любов до рідної землі полонили І.Огієнка.

Величезне природне обдарування і різнобічність таланту майбутнього вченого проявлялися ще в його молоді роки. Про це засвідчує, зокрема, і той факт, що після болісних вагань І.Огієнко у травні 1903 р. успішно склав екстерном іспити на атестат зрілості при Острозькій класичній гімназії на Волині і одержав право вступу до університету. Він вступив до університету Святого Володимира на медичний факультет. Але давня мрія про гуманітарну освіту, потяг до глибшого вивчення культури, історії та літератури не давали йому спокою. 18-річний Огієнко постійно думав про історико-філологічний факультет. Проте йому було поставлено умову: тільки на медичному факультеті йому можуть зарахувати до стажу ті три роки, які ще лишилися невідпрацьованими у госпіталі. Інакше ні про яке навчання не могло бути й мови. І тому він змушений був вступати на медичний факультет.

Навчання на медичному факультеті дало йому добру нагоду опанувати дві класичні мови – латинську і грецьку, що надзвичайно прислужилося через тридцять років, коли Огієнко приступив до перекладу монументальної праці – Біблії з давніх мов українською.

В київський період свого життя, ще будучи учнем військово-фельдшерської школи, а потім і студентом медичного факультету університету, Огієнко надзвичайно ефективно займався самоосвітою. Він, окрім опанування фахових дисциплін, читав багато книг з історичної тематики, відвідував лекції з історії, філології, літературознавчої