Але і той старий, і хлопчик, і студент –

Всі творять з однієї піни

Ніщо, дрібничку, мрію, сентимент, –

Однак і в ній, хоч на єдиний мент,

А вічне світло спалахне і згине [14, 206-212].

Тріада сивого мудреця, доскіпливого юнака і грайливої дитини є вічним символом життєвої зміни поколінь, руху вперед, невпинної світозміни.

Дія роману відбувається у конкретних містечках Берольфінген, Ешгольц, Вальдцель, але Гессе визначив місце і час дії як "не країна чи якесь географічне поняття, а батьківщина і молодість душі, те, що є всюди й ніде, тотожність всіх часів". Тому визначимо їх як етапи розвитку героя чи іспити, котрі він, як Жульен Сорель, має здавати самому собі.

У романі має місце композиційний принцип "триєдиності". Йозеф Кнехт має трьох двійників-антагоністів: отця Якоба, Десиньйорі та Тегуляріуса. Книга складається з трьох частин: "Вступ", "Життєпис", "Власні твори". Життєписів також три. Гессе задумав і почав писати четвертий, де Кнехт мав бути швабським теологом, але роботи чомусь не завершив, до книги не включив і за життя цей текст не видавався. У книзі відчутне захоплення письменника східною філософією, особливо давньокитайською, де число ТРИ мало особливе значення [14, 206-212].

Одна з головних тем роману – непізнаність світу через його мінливість, чи, як сказано у вірші "Сон", "невічних істин вічні видозміни". А час-архіварій невпинно стирає, пише і знову стирає назви книг з відповідями на всі запитання. Хто розуміє оту невпинну мінливість – це йог у "Індійському життєписі" та Старший Брат з Бамбукового гаю у історії Магістра Гри. Не дивно, що Даса тягнеться до йога, а Кнехт – до Старшого Брата, який сказав Йозефу: "Насадити в цьому світі гарний бамбуковий гайок ще можна. Але чи вдасться помістити світ у той свій гайок, я щось не дуже вірю". Кнехту не вдалось помістити макрокосм світу у мікрокосм Касталії, тож він побачив єдиний вихід не у розвитку еліти, а у розширенні гайка духовності до розмірів усього світу. У листі до Колегії він підкреслює, що "скромна, відповідальна, тяжка праця в школі – найважливіша і найголовніша частина нашого завдання". Тому, на його думку, було б помилкою з боку Колегії вважати його формальний вихід з Ордену дезертирством, зрадою. Навпаки, герой піднімається на вищий духовний рівень [14, 206-212].

Мотив межі, порогу, щабля, сходини, які слід переступити, провідний у книзі, бо він визначає долю головного героя. Останньою межею, що судилось її переступити Кнехту, була віддаленість від реального життя. Служник духовності йде слугувати їй там, де це найбільш потрібно, до того, кому він найбільш потрібен – до дитини, тобто майбутнього. Бо Педагогічна Провінція з духовної столиці через свою кастову замкненість поступово еволюціонує до духовної провінції, і цей процес не зупинити нікому, не зупинити руїну, видіння якої зафіксоване у поезії "Останній гравець у бісер":

А навкруги – руйновище країни,

Повзучий плющ повився на руїни,

Гуде бджола. I над добром і злом

Лунає лиш приглушений псалом [14, 206-212].

Утопічний соціальний устрій Касталії, де розум завжди знаходить визнання і винагороду, посідає належне місце у житті, виглядає контрастно на фоні "фейлетонної доби" з її відчуженням людини, нездатності до взаєморозуміння, усвідомленням духовного та історичного розвитку як глухого кута і сприймається як безтурботне життя. Насправді турбот у Касталії не менше, ніжу "вільному" суспільстві, тільки невідомий літописець чи то їх не бачить, чи то свідомо приховує. Проривається завіса ідилії одразу ж, у першому розділі, в роздумах Магістра Музики: "Як тяжко, що не можна навести в цьому світі остаточний лад, назавжди позбутися давно відомих помилок! Що знов і знов доводиться боротися з тими самими хибами, виполювати той самий бур'ян! Талант без моральної основи, віртуозність без почуття свого місця в ієрархії, те, що колись, у фейле­тонну добу, панувало в музичному житті, а в добу музичного відродження було викорчуване й переборене, – все те знов зеленіло й пускало пагони" [14, 206?212].

Далі ідилічна картина врівноважується критичним поглядом Десиньйорі. А лист Кнехта до Колегії остаточно руйнує замилування нібито безпроблемністю касталійського способу життя, такого вразливого у зіткненні із зовнішнім світом. Чи багато буде охочих до культивування власної духовності, коли "кількість елітарних шкіл буде зменшена, фонди на утримання і розширення бібліотек та колекцій скорочені, а потім і зовсім скасовані, наше харчування погіршиться, одяг нам перестануть поновлювати, проте всі головні дисципліни нашої universitas litterarum збережуть?" – це запитання Кнехта зовсім у дусі нашого часу [14, 206-212].

Принципова конфліктність стосунків між ізольованою країною інтелектуалів – Педагогічною Провінцією – і навколишнім світом – то є стрижень, навколо якого вибудовується і обертається художній світ роману від побожного життєпису Магістра Гри до його "власних" варіацій на тему особистого духовного існування у часі і просторі. Якщо гравці в бісер живуть у "тіні" світлих часів, святих для них, то при всій значущості їхнього існування воно теж не більше як гра, що виходить у реальний світ.

2.2. Музика в романі Г. Гессе "Гра в бісер"

Форма роману Г. Гессе своєрідна. В її основі – діалогічність та відкритість. Це досягається великою мірою з допомогою використання засобів музичної виразності. Роман Г. Гессе як