Композиція роману покликана втілити такого роду множинність допустимих прочитань і можливих інтерпретацій змісту головних конфліктів. За обширною передмовою видавця, де повідомлені найбільш істотні відомості про значення ритуалу, відомого під назвою гри в бісер (або гра скляних бус), слідують декілька життєписів Кнехта і його вірші. Серед трьох версій можливої своєї долі, які вигадані самим Кнехтом, виділяється "індійська", де герой, подібно магістру Касталії, також покидає світ, поселившись в лісі у йога, але, на відміну від Кнехта, ретельно оберігає своє відлюдництво, що стає декларацією повного неприйняття суєтного і безцільного мирського життя, яка позбавлена етичного орієнтира, а тим самим і виправдання. У протилежність Кнехту, що обтяжувався тією чистою споглядальністю, яка визнана законом і нормою мешканцями Касталії, герой "індійської" версії Даса вибирає абсолютну пасивність, стаючи уособленням східного світорозуміння, протилежного діяльному європейському духу. Для Гессе ні Кнехт, ні Даса, що здійснюють принципово різний вибір не можуть, однак, притязати на володіння кінцевою істиною. Абсолютна істина розуміється письменником як химера, і Кнехт, завершуючи свій шлях, формулює дуже важливу для письменника думку, що важливі не істини, що в результаті частіше всього є односторонніми або ілюзорними, а здатність "винести дійсність", зберігаючи людське достоїнство.

Цей етичний імператив спонукає Кнехта покинути світ, коли він почув таємний заклик свого учня, і назавжди занурився в крижані води гірського озера. Значення епілогу "Гри в бісер" розшифровувалося як розчинення героя в природній стихії, яка завжди володіє нездоланною привабливістю на фоні витонченого, але безпристрасного міркування, або як отримання нірвани, або як жертовна загибель, передбачена самим рішенням героя вийти до людей з своєї кастальської ізоляції. Фінал відкритий для самих різних тлумачень, як і вимагав поліфонічний принцип побудови роману, в цьому відношенні спорідненого мистецтву Достоєвського, що захоплювало Гессе з юних років (стаття про "Ідіота", написана в 1920 р., увінчана висновком про властиве Мишкіну "магічне мислення", тобто здібності "відчувати взаємозамінність духу і природи, духу і свободи, добра і зла" – дар, яким щедро наділений і Кнехт).

Найважливішим стимулом, який визначає характер рішень героя в ситуаціях, які для нього доленосні, виявляється не умиротворення, що дарує прояснення, а вічний духовний неспокій, підкреслений і в текстах Гессе, що служать автокоментарем до його роману. Заперечуючи тим, хто зводив значення історії, розказаної на сторінках "Гри в бісер", до проповіді стоїцизму, даоського "принципу недіяння" і відходу від світу, що непоправно деградував, Гессе не раз вказував, що ним внесено дуже багато європейського в східне життєрозуміння, хоч воно і справді завжди зберігало для нього велику привабливість.

Ідея служіння залишається домінуючою в свідомості Кнехта, незалежно від обставин, в яких він знаходиться. Благородна, хоч багато в чому і наївна спроба побудувати бездоганно гармонійний світ, коли дійсність знаходиться у владі трагічного хаосу, не була для Кнехта лише суб'єктивною духовною потребою, але виражала його прагнення створити бастіон культури і інтелектуальної незаплямованості, нагадавши, що вищі значення людського існування, як і вищі моральні критерії, що зумовлюються ними, зберігаються у всі часи. Дух музики, зрозумілої як істинна гармонія і просвітленість, направляє весь хід життя Кнехта: хлопчиком він приносить клятву вірності Старому Магістру, який підкорив його своїм натхненним виконанням музики, і відхід Кнехта також сприймається як заклик до його спадкоємця, що поки ще не почув, як симетричне завершення по законах музичної композиції. І Старий Магістр, і Кнехт усвідомлюють музику не тільки як естетичну, але передусім як духовну діяльність, значення якої укладене насправді "розчищенні" і облагороджуванні людини. Поняття дару міцно сполучене для Гессе і його героїв з ідеєю обов'язку і свідомістю провини за травмуючу недосконалість життя, яка зберігається, всупереч всім зусиллям Кнехта і його однодумців, що мріють про глибоке оновлення духу, а тим самим – і всієї системи людських відносин.

Поетика Гессе не передбачає присутності багатогранних, цілісно зображених характерів, вимагаючи загострення ідей, якими визначений світ роману, де персонаж істотний передусім як виразник певних інтелектуальних спрямувань і позицій. Для оповідання Гессе більш усього показові зчленування контрастних начал, так що світле і темне, піднесене і земне постійно перетікають одна в одну. Величезну роль грають в цій прозі метафори-символи, наділені складним і змістом, що варіюється, однак незмінно говорячі про внутрішню єдність світу, якою б полярністю він не вражав поверхневого спостерігача. Такі образи – ранок, вода, гірські вершини і т.п. – створюють кістяк розповіді, що часто повертається до вже знайомих читачеві, але кожний раз станами, що даються в новому ракурсі і картинах.

Особливо великою багатозначністю володіє метафора, що дала заголовок роману. Гра в бісер з'являється як "гра з всім вмістом і з всіма цінностями нашої культури", що вимагає "відтворити весь духовний зміст світу", разом з тим добившись збагачення мови, оскільки нею передбачається нескінченний набір комбінацій і можливостей, але в межах "твердо встановленої системи". Вона мислиться не тільки як аналог поліфонічного світозбагнення, але як протиотрута в умовах "сумовитої механізації життя, глибокого занепаду моральності,