Роман "Блиск і злиденність куртизанок" має яскраво виражений авантюрний сюжет, який, проте, не був самоціллю для Бальзака. Можна з певністю сказати, що він був повністю підпорядкований генеральним завданням письменника – всеохоплюючого дослідження буржуазного суспільства й нищівного його викриття. Бальзак проникає в різні сфери й верстви суспільства, від родовитої аристократії до міського дна, пов'язує і зіставляє їх, змушує вступити у стосунки представників вищого світу й покидьків, світських дам і куртизанок, банкірів і кримінальних злочинців. Тобто в цьому романі Бальзака знаходимо дуже строкатий людський і соціальний конгломерат, охоплений єдиною напруженою дією. І все це, зрештою, розкриває ту істину, що в усіх сферах суспільства діють одні і ті ж закони егоїзму й наживи, одна й та ж цинічна мораль чи, вірніше, аморальність.

Та передусім в романі "Блиск і злиденність куртизанок" розігрується другий і останній акт життєвої драми Люсьєна Шар-дона, вже майже не пов'язаний з "долею поета". У фіналі "Втрачених ілюзій" його врятовує від самогубства Вотрен, який тим самим лише надає героєві відстрочку. Він заявляє Люсьєну: "Я витягнув вас із річки, я повернув вас до життя, ви належите мені, як творіння належить творцеві... Могутньою рукою я підтримаю вас на шляху до влади, я обіцяю вам життя, повне насолод і почестей". Поставленому поза офіційним суспільством "Наполеону каторги" необхідні молоді люди, щоб, опікаючи їх і керуючи ними, жити повноцінним, відповідно до його уявлень, життям в цих "підставних особах". "Я люблю владу заради влади! – говорить він Люсьєну. – Я буду насолоджуватися вашими насолодами, забороненими для мене. Коротше кажучи, я перевтілюся в вас". Люсьєн приймає ці пропозиції, які сам Вотрен називає "угодою людини з нечистою силою, дитини з дипломатом". У плані морально-етичному ця угода означає повну деградацію героя, перемогу найгірших нахилів і пристрастей його натури. У лютому 1844 р. Бальзак писав Ганській: "Люсьєн вже послужив мені приводом для зображення світу журналістів. Тепер він мені служить для зображення куртизанок: продажність тіла й продажність духу" [15, 143]. Слід сказати, що слово "продажність" тут стосується не тільки світу куртизанок, а й самого Шардона. Заради збагачення він вдається до найнебезпечнішої торгівлі: прийнявши план Вотрена, продає закохану в нього жінку, куртизанку Естер, банкіру Нусінгену за велику суму грошей. Він цілком визрів для того, щоб посісти місце поряд з Растіньяком та іншими цинічними авантюристами, які домагаються багатства й почестей.

І все-таки Люсьєн не досягає своїх цілей і, потрапивши до в'язниці, вішається на краватці в тюремній камері – у той час, коли Вотрен і великосвітські дами готують йому тріумфальне звільнення. Сумну розв'язку історії Люсьєна критики здебільшого пояснювали тим, що він виявився слабким для того, щоб досягнути успіху серед сильних хижаків, завойовників життя. Мабуть, подібного трактування недостатньо, воно збіднює сенс драматичної долі цього бальзаківського героя. Устами Вотрена автор дав інше пояснення, засновуючись на "філософії випадку". "Так ось, я двадцять років спостерігав життя зі зворотного боку, в його потайниках, і встановив, що ходом речей править сила, яку ви називаєте провидінням, я називаю випадком, а мої товариші фартом! Розплати не уникає жодне злодіяння, як би не намагалися його уникнути". Логіка долі, логіка образу Люсьєна Шардона – це зрада таланту, зрада всього кращого, що було в ньому закладено, і це, за Бальзаком, майже фатально приводить героя до загибелі. Врятувавши перший раз Люсьєна від самовбивства, Вотрен лише дав йому відстрочку, котра нічого не могла змінити в законі його долі.

Висновки

Отже, роман "Втрачені ілюзії" по праву належить до найкращих і найпопулярніших творів Бальзака. Створювався цей роман протягом дев'яти років. У 1837 р. з'явилася перша його частина, згодом названа "Два поети", у 1839 р. – друга частина під назвою "Провінційна знаменитість в Парижі", а через чотири роки побачила світ третя, заключна частина – "Давід Сешар, або Страждання винахідника". За первісним задумом, роман мав дати зіставлення провінційних і столичних звичаїв та висміяти самовпевненість провінціалів. Та в процесі роботи над ним задум все більше розростався та ускладнювався, і зрештою з'явився твір, який навіть серед пізніх романів Бальзака виділяється багатством і розмаїтістю проблематики.

Тему "втрачених ілюзій", винесену в заголовок твору, Бальзак наповнив глибоким соціальним змістом. Причому, як зазначалося в передмові до першого видання роману, він не обмежив її "лише історією молодого чоловіка, який вважав себе видатним поетом, і його стосунків з жінкою, котра спершу підтримує у ньому цю певність, а потім залишає його в Парижі без грошей і без покровителів. Зв'язки, що існують між провінцією і Парижем, його зловісна привабливість показали автору молоду людину XIX ст. в новому світлі: він подумав про жахливу болячку нинішнього століття, про журналістику, яка з'їдає стільки життів, стільки чудових думок і згубно діє на устої скромного провінційного життя. Він подумав насамперед про найфатальніші ілюзії нашого часу, про ілюзії сімей щодо своїх нащадків; деякі із цих молодих людей наділені талантом, проте позбавлені волі, яка надає талантові сенсу, і принципів, які застерігають людину від помилок. Рамки твору, таким чином, розширилися".

Як і інші зрілі твори Бальзака, роман "Втрачені ілюзії" тісно пов'язаний з основною проблематикою "Людської комедії". Зокрема, в