Інші дослідники старої школи теж надто критично ставилися до ранніх романів Бальзака і відмовлялися надавати їм серйозного значення. У своїх монографіях про творця "Людської комедії" вони в кращому разі обмежувалися їх стислою і досить-таки зневажливою характеристикою, а ?рунтовну розмову починали вже з "Шуанів" та "Шагреневої шкіри". Здавалося б, для такого нехтування названими романами існують серйозні підстави. Адже значною мірою це справді були "романи для заробітку", не вільні від наслідування популярних зразків, від модних штампів, переповнені описами незвичайних подій, моторошних страхіть, таємничих вихідців з того світу тощо, і все це в стилі велемовному, гіперболічному, щедрому на риторичні прикраси, з частими зривами в звичайний несмак.

Але цим не вичерпується зміст романів, написаних Бальзаком в першій половині 20-х рр. Це переконливо показали дослідження, що з'явилися в останні десятиліття. Нині, після згадуваної монографії Б. Гюйона, спеціальних досліджень А. Аррігона, А. Пріу, П. Барберіса та інших, присвячених цьому періоду, утвердилося принципово інше ставлення до ранніх романів Бальзака, в них тепер вбачають перший етап еволюції письменника, необхідний у становленні його творчості. Французький літературознавець М. Регар в рецензії на нове видання творів Бальзака навіть назвав їх "тістом, яке вже піднімалося на дріжджах головних тем і проблем "Людської комедії" [15, 24]. З особливою ?рунтовністю і переконливістю цей "провісний" зміст і значення романів 1822-1825 рр. розкриває П. Барберіс у дослідженні "Джерела Бальзака". Причому витлумачує він їх у тісному зв'язку з світоглядом Бальзака, з процесом його формування як письменника. Серед дослідників значну увагу ранній творчості письменника приділив Д.Д. Обломієвський у згадуваній монографії "Бальзак. Етапи творчого шляху" [17].

Важливо підкреслити, що за своїми суспільно-політичними поглядами Баль­зак 20-х рр. був республіканцем, противником феодалізму та монархії Бурбонів.

Однак не слід впадати при цьому в спрощення і розглядати Бальзака 20-х років ледве не як ідеолога ліберальної буржуазії. У його світогляді, тогочасній соціально-політичній програмі є ряд істотних моментів, які до певної міри передвіщають майбутню різко антибуржуазну позицію творця "Людської комедії". Так, вже тоді він помічає, що деякі зміни після революції 1789 року виявилися скоріше уявними, ніж дійсними, і насамперед зміни в соціально-економічній сфері. В "Трактаті про вишукане життя" (1830) він заявляє, що майнова нерівність, властива феодалізму, не тільки не зменшилась після революції, а, навпаки, зросла, і Франція зрештою перетворилась на "демократію багатіїв", країну, де єдиним божеством стало золото.

За межі буржуазно-ліберального світогляду виводив Бальзака й інтерес до сен-сімонізму, який у нього проявлявся у 20-х рр. У друкарні, заснованій Бальзаком 1828 р., друкувався журнал сен-сімоністів "Ле Гімназ", а серед знайомих письменників був співробітник цього журналу Бюше, до якого він ставився з симпатією. Сучасні прогресивні літературознавці Франції (Ж.Е. Доннар, П. Барберіс та інші) дедалі наполегливіше ставлять питання про вплив сен-сімонізму на світогляд Бальзака, про переломлення цього впливу в його творчості, зокрема в "соціальних утопіях".

З 1826 року в творчості Бальзака наступає більш ніж дворічна пауза. Розчарувавшись у можливості досягнути матеріальної забезпеченості за допомогою пера, він вирішує розв'язати цю проблему іншим шляхом, зайнявшись комерцією. Однак і видання класиків особливим шрифтом на тонкому папері, і заснування друкарні приносять йому одні збитки, і зрештою він змушений був відмовитися від планів збагачення, наживши лише борг в сорок п'ять тисяч франків. Та ця комерційна авантюра мала й свій актив, що не виражається в грошових знаках: поглибилися його знання "ділового світу", збагатився будівельний матеріал для майбутньої "Людської комедії".

Влітку 1828 року Бальзак повертається до літературної творчості, але вже на новому, найвищому рівні. З Орасом де Сент-Обеном покінчено назавжди, віднині він творить лише серйозну літературу, з усією відповідальністю митця підходить до кожного твору. Народжується великий письменник Оноре Бальзак, і переконливим свідченням цього був уже перший його роман, що з'явився після згаданої паузи, – "Останній шуан, або Бретань в 1799 році" (1829).

Цей роман, інші бальзаківські твори кінця 20-х – початку 30-х рр., в основному розвивалися у річищі романтичної літератури, хоч разом з тим невпинно зростала в них питома вага реалістичного елемента. І це, слід сказати, було не якесь унікальне явище, а скоріше один з найяскравіших проявів характерного процесу тогочасного літературного життя Франції, як, загалом, і інших країн Європи. Нагадаймо, що романтизм і реалізм поділені глухою стіною лише на схемах історії літератури, створених деякими вченими, насправді ж у першій половині XIX ст. вони розвивалися у тісному взаємозв'язку і взаємодії. Як показують сучасні дослідження, романтизмові була властива спонтанна спрямованість розвитку до реалізму [15, 30], про що свідчать і всезростаючі історизм та соціальність мислення романтиків, і надання дедалі більшої ваги проблемі "місцевого колориту", і поглиблення інтересу до народного життя і т. д. У багатьох відношеннях характерною для цих процесів, що відбувалися у фра­н­цузькій літературі, є еволюція творчості Бальзака кінця 20-х – початку 30-х рр.

Друга половина 20-х рр. ХІХ століття увійшла в історію французької літератури як період розквіту романтичного історичного роману. На певний час історичний роман з національного минулого опиняється в центрі уваги літературного і почасти громадського життя країни. Пояснення цьому слід шукати передусім в специфічній суспільно-політичній ситуації, що склалася тоді у