Франції, зокрема в тому, що ареною напруженої ідеологічної боротьби між дворянством і буржуазією стала у той час історія. Численні романи під різним кутом зору і з різних ідеологічних позицій змальовували минуле Франції, починаючи з середньовіччя і кінчаючи великою буржуазною революцією XVIII ст. У потоці цієї літератури, що розвивалася під великим впливом творця жанру історичного роману – Вальтера Скотта, з'являються й бальзаківські "Шуани".
Осуджуючи буржуазію і вважаючи її небезпечною для "суспільного цілого", Бальзак робить вибір на користь аристократії. Безперечно, цьому сприяли і його горезвісні аристократичні захоплення і претензії, але їх, зрозуміла річ, не слід приймати за основний фактор. Явно ідеалізуючи аристократію і умоглядно протиставляючи її буржуазії, він хоче бачити в ній клас, який володіє необхідними даними і якостями, щоб очолювати суспільство й стояти біля державного керма. Вікові традиції державної діяльності, моральний кодекс, відмінне виховання і висока культура – все це в очах Бальзака робило аристократію класом, найбільш придатним для правління суспільством. Письменникові хотілося вірити, що, на відміну від буржуазії, яка керується "принципом вигоди", аристократія є класом, основу життєдіяльності якого становить "принцип честі".
У ряді творів Бальзак малює образи "справжніх аристократів", які відповідали зазначеному ідеалу, рицарів обов'язку й честі. Таким є старий д'Егріньйон з роману "Музей старожитностей". Непохитний у своїх моральних принципах і політичних переконаннях, він веде боротьбу з підлим дю Круазьє "в благородній і незлобливій формі", не принижуючись до дріб'язковості й мстивості, не вдаючись до сумнівних засобів. Таким є і Каліст дю Генік із роману "Беатриса" – завершене втілення благородства й вірності обов'язку, якому розбиває життя головна героїня твору, жінка із буржуазного середовища. Жіночий варіант героя цього типу – чарівна й відважна графиня Лоранса де Сен-Сінь із роману "Темна справа", яка надихає чоловіків на участь у змові проти Наполеона; близько до неї стоять її кузени-близнята, маркізи де Семез. Та найбільш характерний бальзаківський герой цього ряду – маркіз д'Еспар у повісті "Позбавлення прав", якого автор називає "втіленням аристократичності в усій її красі" [12, 12].
1.2. Зеніт творчості письменника
"Завоювання абсолютної правди в мистецтві" – такими словами Бальзак оцінив свій роман "Ежені Гранде", що вийшов 1833 р., і зробив це небезпідставно. Цей роман не тільки знаменував завершення процесу становлення реалізму в його творчості, а й став важливою віхою на шляхах розвитку всього реалістичного напрямку. Письменник уточнив, у чому ж саме полягає найважливіша особливість роману, яка зробила його новим явищем у літературі: "Тут драма випливає з найпростіших обставин приватного життя" [12, 154-155]. В цьому він вбачав принципове звершення в мистецтві і мав цілковиту рацію.
Роман "Батько Горіо" був написаний з швидкістю, незвичайною навіть для Бальзака, десь за місяць чи півтора. Після його виходу в світ автор писав Ганській: "Цей твір написано за сорок днів; за ці сорок діб я не спав і вісімдесяти годин. Але я маю тріумфувати" [15, 84]. "Батько Горіо" мав значний успіх у читачів, настільки значний, що Бальзакові стало навіть образливо за інші свої романи, написані в той же період, – за "Луї Ламбера", "Лілею в долині", "Серафіту". До речі, їх письменник цінував вище, ніж "Батька Горіо", очевидно тому, що в названі романи він вкладав більш самого себе, своїх роздумів, ліризму й спогадів, тоді як "Батько Горіо" належить до романів "об'єктивних", котрі відображають і тлумачать зовнішню дійсність. Хоч роман мав великий успіх у читачів, буржуазні критики поставилися до нього стримано, а то й вороже. Вже в цей час вони почали заявляти, що Бальзак зводить наклепи на дійсність, що змальовані в ньому типи й колізії неправдоподібні, огидні, що твір ображає суспільну мораль і шкідливо впливає на читачів. Далі ці випади й звинувачення незмінно будуть повторятися, з ними зустрічатиметься мало не кожний визначний твір письменника.
Творчість письменника цього періоду набула незвичайного розмаху та інтенсивності. Працюючи нерідко по п'ятнадцять годин на добу, він щороку створює кілька романів і повістей, пише оповідання, виступає в ролі публіциста й критика. Певна річ, в рамках нарису неможливо бодай стисло схарактеризувати всі ці численні твори. Тож увагу читача було зосереджено саме на романах "Ежені Гранде" й "Батько Горіо". Саме вони дають вдячний матеріал для того, щоб показати процес художнього освоєння Бальзаком буржуазної дійсності, "завоювання абсолютної правди в мистецтві" [15, 100].
Розглядаючи себе як літописця своєї епохи, "історика суспільства", Бальзак вже з першої половини 30-х рр. починає думати над циклізацією своїх творів, об'єднанням їх в єдине ціле, і робить перші кроки в цьому напрямі. Лора Сюрвіль, сестра письменника і співчутливий свідок всього його творчого подвигу, писала в одному з листів 1833 р., що він задумав "грандіозну споруду", для якої поки що "обтесує окремі камені". Очевидно, це були двадцятитомні "Етюди звичаїв XIX століття", над якими Бальзак працював у 1834-1837 рр. Одночасно він видавав багатотомні "Філософські етюди". Десь наприкінці 1837 р. у нього виникла ідея об'єднання названих видань, якому він дав назву "Соціальні етюди". Це принципово важлива віха на шляху виникнення "Людської комедії". В задуманому виданні намітилися її основний зміст і структура. У листі до Ганської від 26 жовтня 1834 р. Бальзак виклав план нового видання, який, власне, є першим начерком "Людської комедії".
Цей документ надзвичайно цікавий та важливий, і його варто тут навести. В ньому насамперед говориться, що нове