видання буде складатися з трьох частин, зведених "у вигляді ярусів, що височітимуть один над другим". Перший ярус – це "Етюди звичаїв", де "будуть зображені всі соціальні явища так, що жодна життєва ситуація, жодна фізіономія, жоден чоловічий або жіночий характер, жоден життєвий уклад, жодна професія, жодна суспільна верства, жодна французька провінція, все, що стосується дитинства, зрілого віку, старості, політики, правосуддя, війни, – все це не буде забутим... тут не буде місця видуманим фактам, я буду описувати лише те, що відбувається всюди.
За цим ітиме другий ярус – "Філософські етюди", і оскільки після показу наслідків треба розкрити їхні причини. В "Етюдах звичаїв" я опишу почуття і їхню гру, життя і його рух. У "Філософських етюдах" я поясню, звідки й чому виникають почуття, що таке життя, де ті межі, ті умови, поза якими не можуть існувати ні суспільство, ні людина. Після того, як я огляну суспільство, щоб його описати, я його ще раз перегляну, щоб винести йому остаточний вирок. Отже, в "Етюдах звичаїв" виступають типізовані індивідуальності, у "Філософських етюдах" – індивідуалізовані типи. Таким чином, я покажу життя в його загалі: типа – зберігаючи в ньому індивідуальні риси; індивіда – перетворюючи його в тип. Я вдихну думку в фрагменти, а в думку вдихну життя індивіда.
Далі, після наслідків і причин, йтимуть "Аналітичні етюди" (сюди ввійде "Фізіологія шлюбу"), оскільки після всього цього повинні досліджуватися начала речей. Звичаї – це спектакль, причини – це куліси й механізми сцени. Начала – це автор; але в міру того як твір сягає висот думки, він, наче спіраль, стискається й ущільнюється. Якщо для "Етюдів звичаїв" потрібні двадцять чотири томи, то для "Філософських етюдів" достатньо буде п'ятнадцять томів, а для "Аналітичних етюдів" – лише дев'ять томів. Таким чином людина, суспільство, людство будуть без повторень описані й досліджені в творі, який стане чимось на зразок "Тисячі й однієї ночі" Заходу".
Починаючи з роману "Батько Горіо", Бальзак пише свої твори як частини чи фрагменти велетенського цілого, що має охопити все життя сучасного суспільства на різних його рівнях і в різних аспектах. На початку 40-х рр. це ціле отримує остаточну свою назву "Людська комедія", про що свідчить його лист до Ганської, написаний у вересні 1841 р.: "Так я назвав свою історію суспільства, зображеного в дії" [15, 102]. Цю назву не можна не визнати вдалою: вона добре виражає зміст, точніше – специфічний характер змісту грандіозного творіння – і разом з тим несе його оцінку, далеко не однозначну. Проте сенс заголовка бальзаківської епопеї нерідко тлумачиться спрощено. Так, Д.Д. Обломієвський вважав, що ця назва "зневажлива, небезстороння і гостро оціночна", оскільки життя французького буржуазного суспільства було для письменника "явищем, яке необхідно піддати критиці, викрити й осудити. Він підкреслював цією назвою пустоту й поверховість, вульгарність і дріб'язковість того життя, яке почалося грандіозною подією – революцією 1789 року... і яке поступово, в міру того як ним заволодівала буржуазія, виродилося в щось гідне висміювання" [17, 108].
У 1842 р. Бальзак написав передмову до "Людської комедії" і опублікував її проспект, який в загальних рисах збігається з положеннями, викладеними в цитованому листі до Ганської.
Середина 30-х років у біографії Бальзака примітна передусім тим, що в цей час відбувається його утвердження на позиціях реалізму, визначається не лише його "стиль творчості", а й "стиль життя". Встановлюється характерна для великих митців майже повна єдність життя і творчості, "внутрішня біографія" дедалі відчутніше бере верх над "зовнішньою", історія життя дедалі більше зливається з історією творчості й поглинається нею. У Бальзака все це знаходить і цілком наочне "фізичне" вираження: працюючи по п'ятнадцять-шістнадцять годин на добу, все більшу частину життя проводить за письмовим столом, так би мовити, в світі створюваної ним "Людської комедії" [15, 119].
Однак це зовсім не означає, що зовнішня біографія Бальзака зводиться нанівець, що він перетворюється в письменника-анахорета, який підміняє дійсний світ вигадками. Подібне зовсім не в його природі, він аж ніяк не втрачає жадібного інтересу й смаку до життя, бурхливого темпераменту й непогамовної енергії, залишається людиною дуже активною і діяльною. Йому просто ніколи: його обсідають грандіозні задуми й передусім – зведення унікальної будови "Людської комедії", його підганяє честолюбство і ще більше – невмолимі кредитори, які вимагають виплати боргів.
Та при всьому тому Бальзак час від часу з'являється в світському товаристві й літературних колах, робить нетривалі мандрівки по Франції та інших країнах Європи, зав'язує романи з жінками переважно з аристократичного середовища – з герцогинею д'Абрантес, з маркізою де Кастрі, з графинею Вісконті та іншими [2, 145].
Творчість Бальзака досягає зеніту в другій половині 30-х – першій половині 40-х рр., а точніше, в період з 1837 по 1846 р. В 1837 р. він припиняє роботу над "Філософськими етюдами" й "Пустотливими оповіданнями" і повністю зосереджується (як він планував, тимчасово) на "Етюдах звичаїв". Разом з тим твори цієї частини "Людської комедії" набувають нових рис, зокрема чітко визначається в них настанова на універсальне й водночас критичне зображення життя тогочасного французького суспільства передмові до виданого 1838 року тому, який містив роман "Чиновники", повість "Банкірський дім Нусінгена" і "Торпіль", першу частину "Блиску й злиденності куртизанок", він проголошував, що автор "відверто вже зізнався, що ним володіє нав'язлива ідея – описати суспільство в