піддав різкій критиці буржуазну пресу, засудив її вади й розкрив їхню соціальну зумовленість. Глибиною і переконаністю критики цей роман набагато перевищує все, що в той час писалося на цю тему. Та разом з тим, як вже слушно зазначав Б.Г. Реїзов, не все в його критиці журналістики прийнятне. Тут дається взнаки і його легітимістська політична доктрина. Справедливо викриваючи пороки буржуазної журналістики, Бальзак водночас виступає проти свободи преси, за яку тоді боролися прогресивні сили. "Франція загине, якщо газета не буде поставлена поза законом", – категорично заявляє він у романі. Немало в ньому говориться й "про шкідливість аналізу, вільної думки, критичного ставлення до абсолютної влади й феодальної старовини. Він закликає до боротьби з вільнодумством шаблю й кропило" [21, 134].
Поставивши на меті пояснити долю тих письменників, які багато обіцяють, але погано кінчають, Бальзак переконливо розкрив згубну дію буржуазного духу й влади грошей на талант. Вони неухильно скоряють Люсьєна, розбещують його і приводять спершу до моральної, а потім і до фізичної загибелі. Проте було б спрощенням вважати, що цей процес подається письменником лише в соціально-об'єктивному плані, що герой постає тільки як жертва суспільних обставин, розтлінного середовища і з нього знімається моральна відповідальність за його долю. Таке суто "об'єктивістське" тлумачення героїв Бальзака та їхніх доль, що протягом певного часу було поширене в нашому літературознавстві, страждає однобічністю, яка породжується (про це вже говорилося вище) недооцінкою морального фактора в світогляді й творчості письменника. Характерне в цьому відношенні тлумачення образу Люсьєна Шардона у згадуваній монографії Обломієвського: тут Люсьєн – обдарована людина з гарними природними задатками, яку губить розбещене соціальне середовище. Але це тлумачення не тільки ігнорує недвозначно виражений задум письменника, але й свідчить про неуважне прочитання тексту.
Адже Люсьєн Шардон був задуманий Бальзаком як тип "несправжнього письменника", як людина, котрій бракує тих якостей без яких немислимий справжній митець. Бальзак пише в передмові до "Людської комедії": "Суть письменника, те, що робить його письменником... це визначена думка про людські справи, повна відданість принципам" [15, 134]. Як відомо, творець "Людської комедії" дотримувався надзвичайно високої думки про письменника та його суспільну місію. Він відводив йому в суспільстві місце найбільш високе й відповідальне.
Справжній письменник – це володар дум, наставник суспільства, в тому числі й тих, хто суспільством править, – ось таку високу й почесну місію відводив автор "Людської комедії" людям своєї професії, і сама "Людська комедія" писалася з не такою вже й потаємною мрією, що вона виконуватиме подібні функції. Тож і не дивно, до письменника Бальзак ставив виключно високі, зокрема моральні, вимоги. Стисло й точно про це сказано у Б. Реїзова: "Якщо письменник – наставник людства, то він повинен відзначатися непохитною моральністю. Якщо кожне його слово щось значить в долі народу, зміцнює моральні підвалини, попереджає про небезпеки або вказує правильний шлях, то сам він повинен бути непідвладним спокусам. Він повинен бути відданим своїм ідеям, інакше він стане розбещувачем, тим небезпечнішим, що жертвами його будуть не окремі особистості, а все суспільство" [21, 135].
Але це ще не все. Друга важлива передумова для того, щоб бути справжнім письменником, – самовідданість і титанічний труд, бо творчість неможлива без жертв, без своєрідного героїзму. Про це Бальзак, виходячи з особистого досвіду, не без патетики говорить в романі "Кузина Бетта", виданому незабаром після "Втрачених ілюзій": "Наполеглива робота над собою, пошуки в сфері творчості вимагають від людини напруження всіх її сил. У високій сфері мистецтва, включаючи сюди всі творіння людської мислі, із всіх якостей людини найцінніша – мужність, та особлива мужність митців і мислителів, про яку натовп не має жодного уявлення.
...Тому що творча праця – це виснажлива боротьба, якої лякаються і якій віддаються зі страхом і любов'ю прекрасні й могутні натури, ризикуючи надірвати свої сили" [15, 136].
За Бальзаком, ще одна необхідна якість – це здатність протистояти розтлінному впливу середовища, в тому числі й літературного, зберігаючи свою духовну й моральну незалежність.
Усіх цих якостей і рис позбавлений Люсьєн Шардон, що, за концепцією автора, й не дозволило йому стати справжнім письменником. З самого початку Бальзак відмічає в характері героя такі риси, як "неспокійний ум", що таїть у собі хитрість, схильність до віроломства, "самолюбство, яке поглинає благородні почуття", відсутність сильної волі. Тому він досить легко піддається спокусам і впливам середовища, досить швидко зрікається свого класу й своїх переконань. Мадам де Баржетон без особливих труднощів вдалося умовити його зректися і батьківського простонародного прізвища Шардон (фр. le chardon – чортополох) та присвоїти материнське дворянське прізвище де Рюбампре, і ліберальних поглядів та стати монархістом. Безперечно, Люсьєн обдарований поет, але непомітно для нього самого творчість з мети перетворилася на засіб досягнення життєвого успіху, йому не вистачає духовної сили й моральної стійкості. Спонукуваний честолюбством і егоїзмом, він робить безчесні вчинки й швидко деградує. А все це неухильно приводить до того, що спершу Люсьєн гине як поет, а потім і як людина. Це Бальзак вважав закономірним і зрештою справедливим, бо успіх Шардона означав би поразку мистецтва і його деградацію.
Та тема мистецтва й митця в романі "Втрачені ілюзії" пов'язана не тільки з образом Люсьєна Шардона. Власне, це один з її аспектів, один з варіантів вирішення проблеми, причому негативний. Але є в романі й інший,