Висловлювалася думка, що в образі д'Артеза Бальзак змалював самого себе, але це не зовсім так. Точніше було б сказати, що це завершене вираження того ідеалу письменника, до якого прагнув автор "Людської комедії", сказати б, ідеальне вираження його сутності, без автобіографічної канви й рис зовнішньої схожості. Всі згадувані вимоги до "справжнього письменника", які висував Бальзак, знайшли в д'Артезі викінчене втілення. Зосереджений на великих завданнях, на високій місії мислителя і митця, він піднімається над буржуазним середовищем з його корисливими інтересами й егоїстичними пристрастями, боротьбою дріб'язкових честолюбств і меркантильних розрахунків. Сам д'Артез і члени його гуртка виявляють "якусь внутрішню гідність, яка випливає із свідомості", що "їхнє життя присвячене великій справі". їм чужі як "малодушність перед нуждою", так і "прагнення вибитися будь-якою ціною" [15, 137].

В Парижі Люсьєн спершу зближується з гуртком д'Артеза, який благотворно впливає на нього. У листі до сестри Єви він повідомляє: "Моє життя заповнене трудом. Я багато думаю і вчуся". Проте надовго його не вистачило. Перемагають інші впливи, інтереси й прагнення, про які вже йшлося вище. Люсьєн обирає шлях, протилежний тому, яким йшли д'Артез та інші члени товариства з вулиці Чотирьох вітрів, в якому Бальзак бачив дійсну інтелектуальну еліту тогочасної Франції, цвіт французької інтелігенції.

Друга важлива тема роману "Втрачені ілюзії" – це доля вченого й винахідника в капіталістичному суспільстві, яку Бальзак теж першим ввів у реалістичну літературу. У романі "Втрачені ілюзії" ця тема знайшла ?рунтовну й послідовно реалістичну розробку. Щоправда в його первісному задумі вона посідала незначне місце, а її носій Давід Сешар мав бути лише другом і родичем Люсьєна Шардона, типом людини, що задовольняється провінціальним життям і тихими сімейними радощами. Проте в процесі роботи над твором Бальзак змінив рішення і ввів в нього другу сюжетну лінію з самостійною темою, присвятивши їй повністю третю його частину. Це не зняло протиставлення образів Люсьєна Шардона і Давіда Сешара, а, навпаки, розширило його, надало багатшого й складнішого змісту. Загалом же "Втрачені ілюзії", передусім третя їх частина, ввібрали задуманий раніше письменником роман про "страждання винахідника", якого грабують хижі ділки [15, 139].

Давід Сешар – вчений-винахідник. Характеризуючи героя, Бальзак відзначає, що головна його риса – це "самовіддана пристрасть вченого", яка веде його "в сферу невідомого", на пошуки "таємниці, яка не піддається найстараннішим дослідам". Це людина того ж типу, що й Бальтазар Клаас із філософського роману Бальзака "Пошуки абсолюту", проте, на відміну від Клааса, наділеного майже демонічною пристрастю до пізнання, Сешар змальований у повній відповідності принципам реалістичної життєподібності. Взагалі ж зіставлення цих образів могло б пролити світло на відмінності в поетиці "Етюдів звичаїв" і "Філософських етюдів", в яких Бальзак більшою мірою залишається на позиціях романтизму. В Давіді Сешарі немає нічого незвичайного, окрім зазначеної пристрасті вченого й таланту винахідника, але і від них він змушений був відмовитися. Скромний і невибагливий у житті, справжній трудівник, він не рветься ні до багатства, ні до слави і не завойовує їх. Але Єва, дружина Давіда, має всі підстави зарахувати свого чоловіка до тих "великих людей", які "своїми винаходами удосконалювали промисловість, лишившись нікому не відомими" [15, 140].

Справді, своїм винаходом Давід Сешар удосконалює виробництво паперу й тим самим приносить велику користь суспільству. Однак ще в той час, коли Давід працював над винаходом, Пті Кло попереджав його: "Ти оточений фабрикантами! Ти ніби цінний бобер, якого підстерігають мисливці. Тож побережи свою шубу". Але Давіду не під силу боротися з підступними й безпринципними фабрикантами, братами Куенте, на стороні яких закони буржуазного суспільства, котрі, як показав Бальзак, завжди на стороні багатого проти бідняка. Спираючись на ці закони, брати Куенте переслідують Давіда, кидають його у в'язницю за борги, а потім укладають з ним "товариську угоду" по використанню патенту на винахід. Згодом же, знову вдаючись до безчесних комбінацій, вони звільняються від небажаного "компаньйона" й нахабно присвоюють собі його винахід. Так відбувається пограбування винахідника капіталістами: брати Куенте багатіють, використовуючи новий спосіб виробництва паперу, а Давід Сешар залишається ні з чим.

Піднімаючи у "Втрачених ілюзіях" тему долі вченого й винахідника в капіталістичному суспільстві, Бальзак дав їй переконливе соціальне тлумачення. Він розкрив драматизм долі винахідника, який стає здобиччю ділків і банкірів. Як зазначалося, ця тема знайде посилену розробку вже в реалістичній літературі XX ст., котра значною мірою спиратиметься на бальзаківську традицію. Підтвердженням тому є "Ерроусміт" Сінклера Льюїса і "Велика справа" Г. Манна, "Хроніка Паск'є" Ж. Дюамеля, серія романів "Чужі й брати" Ч. Сноу, інші твори. З "Втраченими ілюзіями" сюжетно пов'язаний роман "Блиск і злиденність куртизанок", в якому прослідковується подальша доля Люсьєна Шардона і її сумний фінал. Однак слід сказати, що тема митця з її специфічною проблематикою не знаходить розвитку в цьому романі. Тут в сюжетній лінії Люсьєна Шардона на перший план виходять мотиви, характерні для теми долі молодої людини в буржуазному суспільстві, і Бальзак дає варіант, відмінний від "растіньяківського". Люсьєн Шардон тут виступає переважно вже не як поет, а як молодик, котрий за допомогою Вотрена, вдаючись до сумнівних і безчесних засобів, прагне збагатитися й посісти високе місце в суспільстві. Можна сказати, що в даному творі зливаються два попередні романи Бальзака, "Втрачені ілюзії" і "Батько Горіо", знаходячи тематичне й