потоку свідомості є метонімія, синестезія, персоніфікація, епітет, алюзія, особливо інтра-текстуальна алюзія, що вживається з прагматичним аспектом (виосібнити, виділити основну думку у творі). Досить частотною є метафора, як важливий мовний засіб, що дозволяє сформувати уявлення про явища, предмети і допомагає формувати спосіб і стиль мислення про них. Найпоширенішими є поетичні та лексичні метафори, які в свою чергу підрозділяються на окремі підвиди. У оповіданнях А.Цвайга частотним є також епітет, за допомогою якого формується характерна риса чи ознака героя. За допомогою епітетів висловлюється ідейно-емоційна оцінка твору, персонажа. Іх використовують з експресивною метою для реалізації прагматичної мети текстів потоку свідомості.
Нами доведено, що в аналізованих текстах потоку свідомості А.Цвайга важливу роль займають просодичні фактори, а саме: трикрапка, знак оклику, знак питання, крапка з комою, тире. Вони виступають додатковим засобом у мовленнєвій комунікації, доповнюють висловлення, актуалізують його, акцентують увагу реципієнта, допомагають підкреслити головну думку твору тощо.
Виявлено також фонетичні особливості текстів потоку свідомості, а саме: алітерацію та асонанс, за допомогою яких висловлення набуває милозвучності та інтонаційної виразності. Однак в оповіданнях А.Цвайга вони вживаються епізодично.
Загальні висновки
Отже, результати дослідження засвідчують, що потік свідомості є зв’язним текстом для якого характерні такі поняття, як когезія та когерентність. У текстах потоку свідомості речення пов’язані між собою різними типами зв’язку. Нами виявлено наступні типи когезії: граматичну (кореферентність, субституція, еліпсис, парцеляція), лексичну (анафоричний, дистатний, контатний, лейтмотивний повтори), логічну (просторові зв’язки, часові відношення, метонімія), стилістичну (паралелізм, розгорнуті метафори, порівняння). У аналізованих оповіданнях А.Цвайга найчастотнішою є граматична та лексична когезія, стилістична та логічна зустрічаються рідше.
Виявлено, що дискурс в текстах потоку свідомості є складним, соціолінгвальним феноменом, який обумовлюється соціокультурними, психологічними, політичними, прагматично-ситуативними та іншими чинниками і має екстралінгвістичну структуру.
Встановлено, що у текстах потоку свідомості, як формі відтворення внутрішнього мовлення, знайшли своє відображення деякі ознаки внутрішнього мовлення, а саме: обрив речень та слів, скорочення речень, вживання номінативних речень, інверсія тощо. Це є свідченням здатності внутрішнього мовлення приймати уривчастий, скорочений або розгорнутий характер, залежно від характеру розумової діяльності людини. Характерною рисою внутрішнього мовлення у текстах потоку свідомості є його діалогізація, що представлена у вигляді внутрішніх діалогів.
Доведено, що специфічною ознакою текстів потоку свідомості є їх синтаксичні особливості, які яскраво проявляються у стилістичних фігурах, за допомогою яких увиразнюється і підсилюється висловлення. До них належать: анаколуфи, інверсія, полісиндетон, еліпсис. Характерними рисами текстів потоку свідомості є метафори та їх різновиди, а також епітети, за допомогою яких реалізується, прагматичний аспект текстів потоку свідомості. Дані тексти характеризуються змішаним лексичним складом. Важливу роль у текстах потоку свідомості посідають також просодичні фактори: трикрапка, кома, знак оклику, знак питання, крапка з комою, тире, які виступають додатковим засобом у мовленнєвій комунікації, і, таким чином, актуалізують та акцентують її. Нами доведено, що тексти потоку свідомості мають особливе графічне оформлення, що обумовлене іллокутивною та перлокутивною метою для підсилення та увиразнення висловлення.
Список використаної літератури
1. Андреева 2007: Андреева В. К вопросу о соотношении понятий текст и дискурс. – К., 2007. – 276 с.
2. Андрущак 2005: Андрущак О.В. Типологія форм невласне-прямої мови // Текст - текстолінгвістика, дискурс - дискурсознавство. Зб. наук. праць. – Львів, 2005. – 245 с.
3. Арутюнова 1990: Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь / Ред. В.Н. Ярцева. – М.: Сов. энцикл., 1990. – С. 136-137.
4. Арутюнова 1976: Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. – М.: Наука, 1976. - 383 с.
5. Бахтин 1979: Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М., 1979. – 315 с.
6. Бацевич 2004: Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. – К.: Академія, 2004. – 344 с.
7. Бевзенко 2005: Бевзенко С.П. Пунктуація // Бевзенко С.П. Суч. укр. мова. – Синтаксис. К.: Вища школа, 2005. – С. 261-262.
8. Бєлова 2004: Бєлова А. Поняття “стиль”, “жанр”, “дискурс”, “текст” у сучасній лінгвістиці // Вісник КНУ: Іноз. філол. – 2004. – Вип. 32-33. – С. 3-4.
9. Брандес 1990: Брандес М.П. Стилистика немецкого языка: для институтов и факультетов иностранных языков. – М.: Высш. школа, 1990. – 330 с.
10. Веселовский 1989: Веселовский А. Н. Из истории эпитета // Историческая поэтика. – М.: Высш. школа, 1989. – С. 59 – 75.
11. Выготский 1965: Выготский Л.С. Мышление и речь // Л.С. Выготский. Избрание психологические иследование. – М., 1965. – С. 375.
12. Виноградов 1971: Виноградов О.В. О теории художественной речи. – М., 1971. – 435 с.
13. Виноградов 1961: Виноградов О.В. Проблема авторства и теория стилей. — Гос. из художественной литературы. — 1961. — 613с.
14. Волков 1992: Волков А.Р. Тропы // Волков А.Р. и др. Анализ поетического текста. – К., 1992. – С. 204-232.
15. Галич 2001: Галич Н.П. Теорія літератури. – К.: Либідь, 2001. – 245 с.
16. Гальперин 1981: Гальперин И.Р. Текст как обьект лингвистического иследования. – М.: Наука, 1981. – 140 с.
17. Гіков 2000: Гіков Л.В. Семантичні особливості авторського стилю (на матеріалі німецької прози) // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. – Вип. 72: Германська філологія. – Чернівці: Рута 2000. – 128 с.
18. Дейк Т.А. ван 1989: Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Перевод с англ. / Сост. В.В. Петрова; под. ред. В.И. Герасимова. – М.: Наука, 1989. – 312 с.
19. Дресслер 1989: Дресслер В. Синтакс текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.VІІІ. – М., 1989.