Для внутріш-нього мовлення характерним є своєрідний скорочений, згущений, предикативний синтаксис, що відображає внутрішню напруженість і динаміку думки. ВМ водночас інтерпретується як синтаксична реальність із великим ступенем ситуативної й контекстуальної зумовленості. ВМ з перспективи персонажа є одним зі способів його саморозкриття. Усе, що потрапляє в поле зору героя, зображується через його сприйняття. ВМ завжди містить інформацію, часто суб’єктивного характеру. Відбір лексики, отже, детермінується рівнем культури, освіченості особи, яка продукує мовлення.

Висновки до першого розділу

Отже, поняття «текст» і «дискурс» не одне і те ж. Текст - це одиниця лінгвістичного аналізу, а дискурс – комунікативного аналізу, тому що це одиниця соціолінгвальна, інтерактивна. Текст – це зупинений, застиглий дискурс, у ньому вилучені живі обставини учасників з їх психологічними, когнітивними, соціальними особливостями, часом спілкування тощо.

Дискурс, на відміну від тексту, нездатний нагромаджувати інформацію. Він – спосіб передачі інформації, але не засіб її накопичення.

Дискурс – складний соціолінгвальний феномен, де термінується соціокультурними, політичними, прагматично-ситуативними, психоло- гічними та іншими чинниками, має екстралінгвістичну структуру.

Тексти потоку свідомості – це тексти, для яких характерні когезія та когерентність. Це змістовна і формальна зв’язність тексту. Когезія – це формальна зв’язність елементів тексту. Когерентність – внутрішня зв’язність (глобальна). Текстовими категоріями є проспекція та ретроспекція.

У оповіданнях А.Цвайга ми виділили наступні типи когезії: граматичну, лексичну, логічну, стилістичну, які в свою чергу поділяються на відповідні підтипи.

Потік свідомості є одним із засобів передачі внутрішнього мовлення. Репрезентація внутрішнього мовлення у текстах потоку свідомості – це складне і специфічне явище, яке вимагає відтворення всіх рис, що властиві його психологічному відповіднику (спонтанність, імпліцитність, згорнутість, обірваність, надмірна емоційність, суб’єктивність).

Внутрішнє мовлення в текстах потоку свідомості відіграє не лише експресивну, а й комунікативно-прагматичну функцію, що направлена на читача для кращого розуміння ним внутрішнього стану героя.

Розділ ІІ. Специфічні риси текстів потоку свідомості

2.1. Синтаксичні особливості текстів потоку свідомості

Основною синтаксичною одиницею є речення. Письмове речення літературної мови будується за досить жорсткими нормами. Однак на нормативні характеристики в художньому творі накладаються індивідуальні авторські особливості та композиційні, експресивні, тематичні завдання, обумовлені особливим характером художнього мовлення. Ці фактори і дають синтаксичну картину художнього тексту [Кухаренко 2004: 58].

Основними параметрами речення є його довжина та структура. За довжиною всі речення поділяються на короткі (до 10 слів) , середні (до 30 слів), довгі (до 60 слів) та надто довгі, об’єм яких не обмежений. Нижчою межею речення є одиниця. Однослівні речення- це або односкладні згортки повних конструкцій, або парцельовані відокремлені від основної частини речення.

В текстах потоку свідомості поряд з короткими реченнями зустрічаються надто довгі. Це пояснюється тим, що певні слова, фрази викликають цілу низку асоціацій і спогадів. Довгі та надто довгі речення оформлюють представлений в безперервному русі потік свідомості. Ці речення виділяють ефект хаотичності, алогічності не контрольованості потоку свідомості.

У оповіданнях А. Цвайга більшу частину тексту становлять речення середньої довжини; надто довгі та однослівні зустрічаються рідше.

Однослівні речення несуть в собі високу акцентну, смислову, інтонаційну концентрацію, наприклад:

Sie drдngten aneinander die eiskalte, kцrnig raue Haut der Wangen: Ein Vulkan im Hintergrund: Neapel? Eine Menge! Ein Schafott! Ein Jьngling kniend, ein Haupt fдllt [Zweig 1967: 28].

Структура речення є також постійно діючим фактором синтаксису художнього твору. У текстах потоку свідомості розгортання або усічення структури веде до збільшення або зменшення довжини. Наприклад, речення з однією суб’єктно-предикативною парою, тобто просте, довжина якого, однак, перевищує 30 слів. З іншого боку, складне речення може укластися менш ніж у 10 слів, наприклад:

Ach, ihr habt recht, es ist ein trauriges Wetter. Der Regen gedenkt nicht zu schweigen, und wenn ihr ans Fenster tretet, hдngen in den gelichteten Bдumen nur noch spдrliche gelbe Blattreihen, und die schwarzen Gerippe der Allee дdern einen grauen Himmel. Was sollen wir beginnen? [Zweig 1967: 136].

До синтаксичних особливостей текстів потоку свідомості належить також вживання стилістичних фігур.

Стилістичні фігури — це незвичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення [Зарицький 2001:125].

Німецький лінгвіст З.Гойзінгер наголошує «стилістичні фігури (так звані риторичні фігури) займають особливе місце серед елементів стилю, а саме такі види повтору, як дослівний, варійований, синонімічний та синтаксичний» [Heusinger 1995: 68] .

Стилістичні фігури досить поширені в художніх творах. Вони не лише індивідуалізують мовлення автора, а й збагачують його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. Їх слід відрізняти від , які будуються не за синтаксичним принципом.

Стилістичні фігури в текстах потоку свідомості служать для логічного виділення і впорядкування тексту, для увиразнення і підсилення його фонетичних і лексичних, словотвірних і граматичних засобів, але найбільш потужною функцією стилістичних фігур є текстотвірна, асоціативно-образна, експресивна.

У текстах потоку свідомості зустрічаються такі синтаксичні особливості, як інверсія, при якій початкову позицію займають переважно додатки, додатки з обставинами, частини присудка. До інших особливостей можна віднести вживання таких фігур скорочення як еліпсис, анаколути, однослівні речення та фігури розширення як полісиндетон, перелік та інші.

2.1.1 Інверсія

Інверсія (лат. inversio - перестановка, переміщення) - стилістична фігура, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, з метою емоційно-смислового увиразнення викладу [Словник іншомовних слів 2000: 465].

Кожна мова має певний порядок слів у реченні. Певна їх синтаксична послідовність, унаслідок своєї узвичаєності, а також через її підпорядкованість логіці розгортання висловлюваної думки здається більш природною, тоді як зміна такої послідовності психологічно сприймається