- облігатні сапрофіти – гриби, які живляться виключно відмерлою органікою (печериці);

- факультативні сапрофіти – сапрофітні гриби, які здатні переходити до паразитичного способу живлення, але спричиняють загибель організму-хазяїна і після цього живляться відмерлою органікою (трутовики) [4, 32];

Є такі основні екологічні групи грибів:

1. Мікоризні гриби. Мікоризні гриби є в різних систематичних групах. Мікориза – це симбіоз вищих рослин з грибами. Рослина (автотроф) забезпечує гриб (гетеротроф) енергією, а гриб постачає рослину елементами мінерального живлення, головним чином фосфором, азотом [4, 6, 16,].

Мікориза виникла порівняно недавно. В сучасній мікобіоті порядку Agaricales нараховується близько 3500 видів сапротрофів, і лише близько 1600 видів (40 родів) відносяться до мікоризних. Мікоризні гриби заселяють в основному бореальні та помірні кліматичні зони [6, 30].

При мікоризі відбувається безпосередній контакт коренів вищих рослин і міцелію гриба, який знаходиться в грунті. По тому, як здійснюється цей контакт розрізняють три основні типи мікориз: ендотрофну, ектотрофну, ектоендотрофну [16, 21].

Ендотрофні мікоризи характерні для більшості трав’янистих рослин. При ендотрофній мікоризі гриб знаходиться в основному в середині тканин кореня вищої рослини. Трав’янисті рослини вступають в мікоризний зв’язок переважно з мікроскопічними грибами [4].

Ектотрофна мікориза характерна для деревних рослин. При ектотрофній мікоризі на корені вищої рослини утворюється поверхневий чохлик з гіф гриба. Від цього чохлика в навколишній грунт простягаються вільні гіфи гриба [30].

Значно розповсюджена у деревних рослин мікориза перехідного типу – ектоендотрофна. Гіфи гриба в цьому випадку густо обплітають корінь рослини зовні і в той же час дають багато відростків, які проникають в середину кореня [5, 6, 21].

Більшість деревних рослин утворюють мікоризу з міцелієм вищих базидіоміцетів. Грунт у лісі, особливо поблизу коренів дерев, пронизаний міцелієм мікоризних грибів, а на поверхні грунту з’являються багаточисельні плодові тіла цих грибів [30]. Облігатними мікоризними грибами являються всі Болетальні і Руссулальні гриби, всі види родів Amanita, Cortinarius, Tricholoma і багато інших, які ростуть у лісах.

Встановлена різна широта спеціалізації мікоризних грибів. Наприклад, болетальні гриби можуть утворювати мікоризу з одним, декількома, або багатьма вищими рослинами, іноді дуже віддаленими в систематичному відношенні (хвойні та листяні дерева). Широта спеціалізації одного і того ж гриба не залишається постійною в межах його ареалу. Amanita muscaria може утворювати симбіотичний зв’язок з 26 видами деревних рослин, а різні види білих грибів – з 27 видами [5, 16, 21].

На території басейну річки Бистриця мікоризні гриби становлять основну частину всіх агарикальних грибів, оскільки досліджувана територія в основному лісиста, а мікоризні види зростають переважно в лісах. З них виявлені: Boletus edulis, Lactarius piperatus, Leccinum aurantiacum, Gomphidius glutinosus, Russula atropurpurea, Amanita phalloides, Cortinarius trivialis, Hygrophorus pratensis, Tricholoma sejunctum та багато інших.

2. Сапротрофи. Дуже велика група. Це гриби, які живляться органічними речовинами. Поділяються на такі підгрупи:

а) Гумусні сапротрофи. До цієї екологічної групи відносяться види, міцелій яких розповсюджений в гумусовому шарі, як і в мікоризних, але які не мають симбіотичних зв’язків з коренями вищих рослин. На відміну від мікоризних грибів – типових лісових мешканців – частина видів гумусових сапротрофів ростуть на відкритих місцевостях: полях, луках, степах [26, 30]. До цієї групи належать види родів Macrolepiota, Agaricus, Conocybe, Melanoleuca та інші [22]. Типові представники на території басейну: Agaricus campestris, Conocybe tenera, Melanoleuca melaleuca.

б) Підстилкові сапротрофи. Міцелій підстилкових сапротрофів зосереджений в лісовій підстилці, яка складається з рослинних залишків, головним чином продуктів опадання деревних порід – листя, хвої, гілочок, кусочків кори, плодів, а також відмерлої частини трав’яного покриву. Підстилка – обов’язковий і важливий компонент лісових біогеоценозів. При розкладанні вона служить важливим джерелом органічних речовин, які поступають у грунт і трансформуються там у гумус [16, 21, 22].

На підстилці поселяються багато чисельні види з родів Marasmius, Mycena, Collybia, Clitocybe . На території басейну доволі часто зустрічаються, переважно в лісах Marasmius alliaceus, Collybia dryophila, Mycena galopus, Clitocybe nebularis.

в) Ксилотрофи. Це гриби, які розкладають деревину. Розкладання деревини – одне з основних ланок біологічного кругообігу речовин в природі. Ксилотрофи – типові мешканці лісів, які поселяються на останках дерев [4, 12]. Вони ростуть на стовбурах і коренях живих дерев, гілках, на пнях і кусочках деревини. Для їх розвитку необхідна більш-менш постійна кількість вологи.

Групу ксилотрофів ділять в свою чергу теж на дві підгрупи:

- Ксилотрофи-паразити, які вражають живі дерева. Деякі з них продовжують свій розвиток і на відмерлій деревині, переходячи до сапротрофізму [32]. До паразитів в основному відносяться афілофоральні гриби. Значно менше їх серед агарикальних. В першу чергу це опеньок осінній, який паразитує на 200 видах дерев і кущів, і який є досить звичайним на території басейну.

- Ксилотрофи-сапротрофи поселяються на відмерлих останках дерев. До них також належать багато афілофоральних грибів (трутовики, поліпори). Агарикальні серед ксилотрофів-сапротрофів представлені багатьма видами Strophariaceae, Cortinariaceae (роди Pholiota, Hypholoma), родами Mycena, Omphalina, Pluteus, Плевротових. На досліджуваній території були відмічені такі види: Hypholoma fasciculare, Pholiota flammans, Pluteus cervinus, Mycena inclinata, Pleurotus ostreatus та багато інших.

г) Карботрофи. Ця екологічна група об’єднує гриби, які поселяються виключно в пірогенних місцях. Виникнення цієї групи можна розглядати, з однієї сторони, як результат біохімічної адаптації до пірогенних місць (місця пожеж), а з другої сторони, як відхід від основних конкурентів в недоступну для них екологічну