На заболочених заплавах поширені вільхові ліси. Поряд з ними ростуть чорна бузина, крушина, хміль, паслін.

В цілому ліси на рівнині іпередгір’ї займають на Івано-Франківщині до 30% [39].

На рівнинних пологих схилах північної частини басейну поширена осока низенька, шавлія, адоніс. У видолинках і на узліссях дуже буйне різнотрав’я, представлене чемерицею, жовтцем та іншими видами [24, 40].

Луки в заплавах Прикарпаття характеризуються трав’яним покривом, у якому домінують вівсяниця лугова і червона, тонконіг, конюшина [15].

На схилах карпатської частини басейну ліси охоплюють до 60% площі. Найхарактернішою породою є бук, який найчастіше зростає разом з ялиною і ялицею. Буково-ялинові ліси поширені на висотах 400 – 700 м над рівнем моря. До висоти 1150 м переважають ялино-буково-ялицеві ліси. Бук представлений в основному в другому ярусі, а в першому домінують ялина європейська і ялиця біла. У підліску представлені ліщина, вовче лико, бузина чорна і червона, таволга в’язолиста, а в трав’яному покриві – квасениця, маренка запашна, зеленчук, зубниця, папороті [15, 39].

Ялина і ялиця починають відігравати домінуючу роль вже з висоти 1000 м. У верхньому ярусі лісового поясу на висоті 1300 – 1600 м в умовах помірно холодного і надмірно вологого клімату розвиваються хвойні ліси. До ялини домішується ялиця біла, сосна кедрова, а також сосна звичайна і в окремих місцях модрина. Підліску і трав’яного покриву у цих лісах майже немає. Вище ялинових лісів у Карпатах розташований пояс чагарникового криволісся. Він утворений заростями зеленої вільхи та гірської сосни. У вологих місцях цієї зони ростуть мохи, над якими ростуть брусниця і чорниця. Інколи в криволіссі переважає ялівець. Верхня межа ярусу досягає 1860 м [15].

Вище поясу криволісся у Горганах розміщуються субальпійські луки (полонини). Трав’яний покрив полонин утворений тирличем, вівсяницею, осотом, фіалками, а також щучником, тонконогом, ситником, чебрецем, примулою.

Луки зустрічаються і на місцях вирубок у поясі букових лісів. Незначні ділянки зайняті болотами і торфовищами [15, 39].

2.8. Тваринний світ

Тварини також зв’язані з грибами. В основному це звірі, птахи та безхребетні. Зв’язок цей обумовлений найчастіше тим, що гриби служать цим тваринам їжею і житлом. Також гриби можуть бути причиною захворювань тварин та рослин.

Тваринний світ на території басейну р. Бистриця доволі різноманітний.

У рівнинній частині переважають середні і дрібні ссавці, такі як: полівка звичайна, заєць русак, кріт, їжак, лисиця, дикий кабан, ласка, тхір, куниця кам’яна, косуля, олень благородний. Серед плазунів поширені ящірка прудка, вуж звичайний, веретільниця ламка; серед земноводних: тритон звичайний і гребінчастий, різні види жаб та ропух. Велике різноманіття птахів: зяблик, шпак, синиці, горобці, сойка, галка, крук, очеретянки, дрозди, куріпка, денні та нічні хижі птахи, різні види качок і дятлів. Риби представлені в основному короповими і окуневими [15, 41].

Передкарпаття має видовий склад тварин перехідний між Карпатами і рівнинною частиною. Цікавими тут є рідкісні для регіону види тварин, такі як: борсук, видра, полоз лісовий, черепаха болотяна, лелека чорний, а також рідкісні види риб: марена, харіус, вирезуб [15].

У Карпатах поширені тайгові і гірські види хребетних. Це зокрема: форель струмкова та райдужна, тритон карпатський і альпійський, саламандра плямиста, глухар, рябчик, шишкар ялиновий, дятел чорний і зелений, білка карпатська, благородний олень, бурий ведмідь, рись, лісова куниця, вовк, кабан [15, 39].

Дуже велике різноманіття безхребетних. Вони якраз в основному являються паразитами і шкідниками грибів. Багато грибів поїдають молюски. Серед членистоногих найбільш відомі – це грибні комарики та грибні мухи. Їх самки відкладають яйця в грунт, з яких виходять личинки, які спочатку пошкоджують міцелій, а потім живляться м’якоттю гриба. Інші шкідники – кліщі, мокриці, деякі жуки, нематоди, ногохвістки .

3. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження мікобіоти агарикальних грибів проводилися в басейні р. Бистриця протягом 2006-2009 років. Збір літературних науково-технічних матеріалів проводився в бібліотеках міста (в центральному корпусі Прикарпатського національного університету, в інституті природничих наук, в обласній науковій бібліотеці). Польові дослідження проводились на території Надвірнянського, Богородчанського, Тисменицького районів та на околицях міста Івано-Франківськ. На цій території досліджувались також природно-заповідні території: Карпатський національний природний парк, заповідник Горгани, заказники Козакова долина, Бредулецький, Кливський .

Методика мікоценологічних досліджень ще далеко не повністю розроблена, і кожен дослідник користується своєю зручною для поставлених перед ним завдань методикою [4].

В мікологічних дослідженнях про наявність чи відсутність того чи іншого гриба судять виключно за плодовими тілами, хоча основною робочою частиною являється міцелій [4].

До недавна в мікології застосовувався виключно маршрутний метод досліджень, який зводився головним чином до оцінки рясності і суспільності видів по шкалах Гааса. Шкала рясності:

5 – всюди часто;

4 – в багатьох місцях;

3 – нерівномірно;

2 – дуже розсіяно;

1 – поодиноко;

(+) – тільки в одному місці.

Шкала суспільності:

5 – рівномірно по всій площі;

4 – рядами, кільцями або іншими скупченнями;

3 – великими групами;

2 – маленькими групами;

1 – поодинокими екземплярами [4].

Звичайно, об’єктивної оцінки кількості плодових тіл грибів такі методи дати не можуть, проте до цих пір вони складають основу більшості мікологічних досліджень.

Багато робіт дослідників присвячені розробці методики досліджень, ставлять своєю ціллю визначення величини облікової площі. Вона повинна задовольняти вимогам найбільш повного зібрання субстратів і екологічних ніш для життєдіяльності макроміцетів різного трофічного рівня. На вибраній площі повинні зберігатись основні співвідношення трофічних груп грибів і характер їх розміщення [4, 18].

Мікологічні