в) властивість викликати ураження на протязі певного, іноді досить тривалого, часу (дні, місяці).

3. Класифікація СДОР.

За своєю будовою, фізико-хімічними властивостями група СДОР неоднорідна, а їх біологічні ефекти багатогранні. Тому існує багато різних класифікацій, які грунтуються на різноманітних ознаках СДОР.

Найбільш практичною є класифікація М.В. Саватєєва і співавт. (1990), складена на підставі клінічної картини отруєнь СДОР:

1. Речовини переважно задушливої дії (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлорид сірки та інші);

2. Речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, синільна кислота, динітрофенол, етиленхлоргідрин).

3. Речовини, які мають задушливу та загальноотруйну дію (акрилонітрил, окисли азоту, сірчистий ангідрид, сірководень та інші).

4. Нейротропні отрути — речовини, які впливають на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (ФОР, сірковуглець та інші).

5. Речовини, які мають задушливу та нейротропну дію (аміак).

6. Речовини, які порушують обмін речовин і структуру клітини (діоксин);

7. Метаболічні отрути (метилбромід, метилхлорид, диметилсульфат, етиленоксид, та інші).

Відносно швидкості формування санітарних втрат прийнята наступна класифікація СДОР:

1. Швидкої дії. Характерним є розвиток симптомів інтоксикації протягом кількох хвилин. До них відносяться синільна кислота, акрилонітрил, сірководень, окис вуглецю, окисли азоту (у високих концентраціях), хлор (у високих концентраціях), аміак, фосфорорганічні речовини.

2. Сповільненої дії (розвиток симптомів на протязі години). До цієї групи відносять динітрофенол, диметилсульфат, метилбромід, метилхлорид, оксихлорид фосфору, окисли азоту, хлор, окис етилену, сірковуглець, трихлористий фосфор, фосген, хлорид сірки, етиленхлоргідрин.

3. Вкрай сповільненої дії. Для цих СДОР є характерним розвиток симптомів на протязі понад годину (метиловий спирт).

За хімічною структурою виділяють 22 класи СДОР. Основні з них наступні:

1. Мінеральні та органічні кислоти (сірчана, хлористоводнева, фосфорна, оцтова та інші);

2. Основи (їдкий натр, їдкий калі, розчини аміаку);

3. Спирти (метиловий, бутиловий та інші) і альдегіди кислот.

4. Органічні та неорганічні нітро- і аміносполуки (анілін, нітробензол, нітротолуол);

5. Феноли, крезоли та їх похідні.

6. Гетероциклічні сполуки.

7. Пестициди: фосфорорганічні (хлорофос, карбофос), карбонати (кар-ботіон), хлорорганічні (ДДТ, гексахлоран), ртутьорганічні (метилртуть), похідні фенолоцтової кислоти, діпіріділ (паракват).

Класифікація СДОР за ступенем токсичності наведена в таблиці 1.

Таблиця 1.

Характеристика СДОР за ступенем токсичності

Клас токсичності ГДК в повітрі Середньосмертельні

(мг/м3) концентарція в при поступленні

повітрі (мг/л.) всередину (мг/кг)

Надзвичайно токсичні 0,1 < 1 < 1

Високотоксичні 0,1 - 1 1 - 5 1 - 50

Сильно токсичні 1,1 - 10 6 - 20 51 - 500

Помірно токсичні 1,1 - 10 21 - 80 501 - 5000

Малотоксичні 10 81 - 160 5001 - 15000

Практично нетоксичні — > 160 > 15000

4. Фізико-хімічні властивості, патогенез

та клініка уражень СДОР.

Серед СДОР саму велику групу складають речовини переважно задушливої дії, тобто сполуки, що, головним чином, уражають органи дихання, викликаючи розвиток ТНЛ, з явищами гострої дихальної недостатності. Це веде до швидко прогресуючої гіпоксії і вторинних порушень багатьох функцій організму та можливої загибелі уражених.

В промисловості широко використовують класичні задушливі речовини, відомі з курсу військової токсикології — хлорпікрин, фосген, властивості яких подані в попередніх розділах підручника.

Деякі речовини першої підгрупи цієї групи, впливаючи на слизові оболонки органів дихання та зору, викликають сильне їх подразнення і, в подальшому,— запально-некротичні зміни в них. В даному випадку розвиток патологічного процесу може бути досить швидким і бурхливим.

Представники другої підгрупи відрізняються тим, що після короткочасних явищ подразнення наступає скритий період, під час якого потерпілі почувають себе повністю здоровими. Однак пізніше раптово розвивається набряк легень і стан потерпілих значно погіршується.

Найпоширенішим представником цієї групи СДОР є хлор, запаси якого на деяких об’єктах народного господарства особливо великі. Наприклад, на водоочисній станції великого міста зберігається до кількох десятків тон цієї речовини.

Хлор ( Cl2 )— це газ жовто-зеленого кольору з різким запахом, важчий за повітря в 2,5 раза. Конденсується в рідину при температурі — 34° С. Добре розчинний у воді та деяких органічних розчинниках. Добре адсорбується акти-вованим вугіллям. Транспортується в рідкому стані в герметичній тарі. Випа-ровується і створює нестійке швидкодіюче вогнище ураження.

В організм хлор потрапляє через органи дихання, слизові оболонки, проявляючи в місцях проникнення подразнююче-припікаючу і виражену загальнорезорбтивну дію. В розвитку токсичного впливу (особливо в початковій стадії) велику роль відіграють рефлекси, виникаючі внаслідок подразнення інтерорецепторів слизових оболонок дихальних шляхів.

Клініка.Подразнююча дія Cl2 проявляється при концентрації 0,01г/м3, а вдихання парів хлору в такій же концентрації на протязі 10-15 хвилин може привести до розвитку хімічного опіку легень з явищами опікового шоку, ураження дихального та судинно-рухового центрів, рефлекторної зупинки дихання або спазму голосових зв’зок з механічною асфіксією. Кожна з цих причин може привести до смерті.

Менш вивченими, але також надзвичайно небезпечними, є речовини із слабкою припікаючою і вираженою загальною дією. Це хлорид фосфору, хлорид сірки, метилізоціанат. Вони є високотоксичними речовинами (вдихання парів хлориду фосфору на протязі декількох хвилин у концентрації 0,08-0,15 мг/л призводить до гострого отруєння).

В розвитку інтоксикації задушливими СДОР виділяють 4 періоди — контакту, прихований, ТНЛ і ускладнень.

Період контакту особливо сильно виражений при отруєнні речовинами, які мають місцеву припікаючу дію. При впливі отрут в невеликих концентраціях симптоми інтоксикації розвиваються після латентного періоду, тривалість якого, залежачи від багатьох факторів, може складати від 1 до 24, а, інколи, і до 48 годин.

Основні прояви третього періоду — це розвиток токсичних ринофарингітів, ларинготрахеїтів, кон'юнктивітів, токсичних бронхітів, інколи і токсичних пневмоній, а при отруєннях середнього і важкого ступенів — ТНЛ.

В клінічній картині інтоксикації в стадії регресії та реконвалесценції характерні