Рідкі ракетні палива використовують у ракетах, головним чином, стратегічного призначення і космічних апаратах. Вони можуть бути однокомпонентними і двохкомпонентними. Однокомпонентні РП не знайшли широкого розповсюдження в ракетній техніці. Двохкомпонентне складається із окислювача (75% від загальної маси палива) та власне палива (25%). Обидва компоненти зберігаються в окремих ємкостях (баках), з яких воно подається в камеру згорання. На сьогодні найчастіше як окислювач використовуються азотна кислота, окисли азоту, фтор, перекис водню, а як паливо — несиметричний диметилгідразин. Крім того, до складу рідкого РП входять багато добавок і каталізаторів, таких як різноманітні спирти, аміни, нітропарафіни, ефіри та інші речовини.

Сучасні КРП, які мають виражені окислювальні або відновлювальні властивості, в більшості є досить токсичними сполуками. В ряді випадків їх отруйність за окремими показниками виявляється навіть більшою, ніж, наприклад, синільної кислоти чи фосгену. Ці властивості значно ускладнюють роботу з ними і, нерідко, при порушенні правил техніки безпеки, можуть викликати ураження людей.

Слід відмітити, що токсичність рідких РП не залежить від їх агрегатного стану, і всі вони спричинюють гострі та хронічні ураження з важким перебігом, клініка яких складається з трьох компонентів: місцевої дії, загальної реакції організму на місцеву дію та резорбтивної дії.

1.1. Окислювачі.

Азотна кисота (HNO3) (АК) та окисли азоту (ОА). Азотна кислота в звичайних умовах є забарвленою в жовтий колір рідиною з температурою кипіння 86° і замерзання — мінус 41,2° С. Питома вага 1,52. Добре розчиняється у воді. Димить на повітрі і виділяє NO2, N2O4. Моле-кулярна вага 63,01 .

Чотириокис азоту (N2O4) — безбарвна рідина з солодкувато-гострим запахом, при нагріванні розкладається спочатку на NO2, потім на NO і кисень. Двоокис азоту (NO2) —- газ бурого кольору, важчий за повітря. Окисли азоту також входять у склад вибухових газів, які утворюються при стрільбі, вибухах, запуску ракет, що оснащені двигунами з твердим ракетним паливом. При цьому їх вміст у повітрі може зростати до 20-40%.

АК та ОА відносяться до надзвичайно отруйних сполук. Так, за даними Гендерсона і Хаггарда, вже короткочасне перебування людини в атмосфері, що містить двоокис азоту в концентрації 0,2-0,3 мг/л, пов’язане з небезпекою для життя, а в концентрації 0,4-0,5 мг/л веде до швидкої смерті.

Гранично допустима концентрація ОА складає 0,005 мг/л.

АК та її окисли є обов’язковими компонентами спеціальних палив у двигунах багатьох взірців балістичних ракет типу “Титан”, “Ланс”, “Аполон”.

В організм людини ці отрути можуть проникати різними шляхами: інгаляційним, через шкіру і травний тракт.

Перекис водню (H2O2) — безбарвна рідина із запахом озону, містить до 90-93% кисню. Молекулярна вага 34,01. Температура кипіння +151,4° С, плавлення — 0,46° С. Перекис водню дуже сильний окислювач.

Ураження, як правило, виникають при контакті з рідиною або аерозоля-ми, а також при проникненні в шлунково-кишковий тракт.

Фтор (F2) — жовтуватий газ з подразнюючим запахом. Молекулярна вага 38,4. Температура плавлення -220° С, кипіння -187°С. Фтор розкладає воду з утворенням фтористого водню та кисню. При реакції з металоїдами і органічними речовинами спалахує. Фтор — сильний окислювач. Концентрації 0,3 г/м3 можуть викликати важкі ураження при коротких експозиціях. Має сильну кумулятивну дію. Гранично допустима концентрація 0,0003 г/м3.

Ураження можуть виникати при дії фтору на шкіру, слизову оболонку очей, інгаляційному надходженні.

1.2. Власне пальне.

Гідразин (NH4) — безбарвна маслоподібна рідина із запахом аміака. Добре розчиняється у воді і органічних розчинниках. Тем-пература кипіння +113,5° С. Щільність пари — 1,1. Похідні гідразина (монометилгідразин і діметилгідразин) за своїми властивостями близькі до вихідної речовини.

Під час горіння гідразинів утворюються високотоксичні летючі нітро-сполуки.

Летальна концентрація гідразинів — 0,1-0,4 г/м3, при пероральному ураженні — 1 мл. Гранично допустима концентрація 0.0001 г/м3.

Ураження може наступити при дії на шкіру, слизову оболонку очей, інгаляційно і при прийомі всередину.

2. Патогенез інтоксикації КРП.

2.1. Азотна кислота та окисли азоту. Порушення, що виникають в організмі, мають змішаний генез. З одного боку, вони є наслідком місцевої дії цих сполук, з іншого — доказана можливість їх резорбтивної дії.

Місцева дія більш характерна для АК, дво- та чотириокису, резорбтивна— головним чином окису азоту. Місцева дія характеризується хімічним опіком тканин у вигляді так званого коагуляційного некрозу.

Провідним проявом інтоксикації NО2 і N2O4 є ТНЛ, інтоксикації NO — мозкові та серцево-судинні порушення, метгемоглобінемія. Патогенез розвитку набряку легень подібний до такого, як і при ураженні отруйними речовинами задушливої дії.

Резорбтивна дія цих речовин полягає в тому, що окисли азоту, потрапляючи в дихальні шляхи, під впливом вологи перетворюються в азотну та азотисту кислоти. Останні в свою чергу реагують із лугами тканин, утворюючи нітрати та нітріти.

Нітрати є біологічно малоактивними речовинами. Нітрити ж, всмоктуючись в кров, викликають пригнічення центральної нервової системи, зниження артеріального тиску, утворення метгемоглобіну, гемоліз клітин крові, ток-сичний гепатит, шлунково-кишкові розлади, ураження нирок.

В патогенезі гострого отруєння, як правило, переважне значення має місцева дія речовин і зумовлені нею складні рефлекторні порушення, а хронічного — зміни, пов’язані з резорбцією отрути.

2.2.Перекис водню. Місцева дія перекису водню полягає в його здатності викликати хімічні опіки.

Резорбтивна дія пов’язана з його окислювальними властивостями і проявляється метгемоглобінутворенням, гемолізом, неврологічними порушеннями, ураженнями печінки та нирок.

Токсикодинаміка уражень в значній мірі залежить від взаємодії перекису водню з каталазою, яка нейтралізує його, розщеплюючи на воду і кисень. Проте захисна потужність ферменту в певних умовах може виявитись недостатньою і