Одним із основних законів, що регулює питання даної теми дипломної роботи, є Закон України «Про підприємства в Україні», який введений в дію Постановою ВР № 888-12 від 27.03.91 (ВВР 1991, № 24, ст. 273) [10]. Даний Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України. Закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, місцевими радами, органами державного управління. Розкриває поняття підприємства. Відповідно до ст. 1 даного Закону підприємство - це основна організаційна ланка народного господарства України. Згідно положень частини першої статті 3 Закону України “Про підприємства в Україні” підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

При цьому, зазначений закон визначає види таких об’єднань, що діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Одним із видів таких об’єднань є асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників. Зрозуміло, що не має ніякої необхідності вимагати від зазначених об’єднань підприємств подання зведеної звітності всіх підприємств, які входять до нього, оскільки такі об’єднання мають більш формальний, а ніж комерційний характер.

Негативним є те, що частина друга статті 2 Закону дозволяє не вести бухгалтерській облік і не подавати фінансову звітність суб’єктам підприємницької діяльності, які звільненні законодавством від обов’язкового обліку доходів і витрат. Це положення, наприклад, стосується громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і обрали спосіб оподаткування доходів шляхом придбання патенту. Необхідність звільнення таких суб’єктів від обов’язкового ведення бухгалтерського обліку полягає в тому, що ведення такого обліку призводить до значних витрат суб’єктів, які в деяких випадках можна співставити з доходами, що такі суб’єкти одержують.

Крім того, витрати на контроль з боку податкових органів за діяльністю таких суб’єктів підприємницької діяльності в деяких випадках перевищують податкові надходження від цих суб’єктів до бюджету, а тому з економічної точки зору є більш обґрунтованим застосування саме фіксованого податку та спрощеної системи оподаткування та звітності.

Така система оподаткування дозволяє фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності працювати у правовому полі України. Якщо суб’єкту підприємницької діяльності необхідно буде, наприклад, отримати кредит від фінансово-кредитної установи, то він без будь-яких проблем може перейти на звичайну систему оподаткування і звітності. Тому пропозиція щодо скасування звільнення від обов’язкового ведення бухгалтерського обліку та звітності у відповідності з вимогами є недоцільною.

Закон України “Про господарські товариства” був введений в дію з 19 вересня 1991 року і регламентував види і організаційні форми господарських товариств, порядок їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації визначає механізм їх господарювання [13]. Господарськими товариствами за цим Законом визнаються товариства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських підприємств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства та командитні. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов’язання, виступати у суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Закон України “Про підприємництво” №698-ХІІ, який був прийнятий до виконання 7 лютого 1991 року визначає загальні правові економічні та соціальні засади здійснення підприємництва громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки” [11].

Метою Закону України “Про власність” №697-ХІІ від 7 лютого 1991 року із змінами і доповненнями є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян використанням природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів держави для підвищення рівня життя її народу.

Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” визначає правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства. Закон спрямований на забезпечення повної самостійності зазначеного підприємства, реалізацію його можливостей як суб'єкта господарювання, визначає його права і обов'язки у здійсненні господарської діяльності.

Закон гарантує неприпустимість втручання держави у здійснення господарських функцій колективного сільськогосподарського підприємства, обмеження його права та інтересів з боку органів державної влади і управління. Закон забезпечує рівні права колективних сільськогосподарських підприємств з державними підприємствами, селянськими (фермерськими) господарствами, іншими суб'єктами господарювання.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону від 22 травня 1997 року № 283/197-ВР зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з Законом України від 19.09.1997 року № 535/97-ВР, від 4.11.1997 року № 607/97-ВР, від 18.11.1997 року № 639/97-ВР, а також Правила застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що затверджене постановою Верховної Ради України від 27 червня 1995 року №247/95-ВР визначає платників податку на прибуток, об’єкт оподаткування, ставку податку, порядок сплати цього податку тощо.

Відповідно до цього закону об’єктом оподаткування виступає прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, а також на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтею 8 і 9 цього Закону [2].

Валовий дохід