нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, який визначає принципи і методи бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.
Даний Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, на представництва іноземних підприємств, які зобов’язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно із законодавством (п.1 ст.1 Закону про облік).
Статтею 8 Закону передбачено наступний порядок організації і ведення бухгалтерського обліку: безперервне ведення бухгалтерського обліку від дня створення підприємства до його ліквідації. При цьому відповідальність за бухгалтерський облік операцій, пов’язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна підприємства і зобов’язань, складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності покладається на ліквідаційну комісію.
Дуже важливою рисою Закону про облік є те, що з 01.01.2000 р. суб’єкти господарської діяльності отримують право вибору ряду складових організації та ведення бухгалтерського обліку.
Так, згідно з п.4 розділу 3 Закону про облік бухгалтерський облік можна вести за вибором підприємства:
·
штатним бухгалтером або створеною на підприємстві бухгалтерською службою на чолі з головним бухгалтером;
·
приватним підприємцем – спеціалістом з бухгалтерського обліку;
·
централізованою бухгалтерією або аудиторською службою на договірних засадах;
·
власником або керівником підприємства, звітність якого не повинна оприлюднюватися.
Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, виконує такі основні функції:
· забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності ;
· організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку свіх господарських операцій;
· бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;
· забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Також підприємство самостійно визначає свою облікову політику - сукупності методів, принципів і процедур, що використовуються для складання та подання фінансової звітності.
Визначення облікової політики означає в першу чергу вибір методів обліку амортизації основних засобів, запасів, розподілу накладних витрат тощо, якщо Положення ( стандарти ) надають можливість такого вибору.
Облікова політика розробляється при переході на нову систему бухгалтерського обліку, уточнюється кожного року і оформляється відповідним організаційно-розпорядчим документом (наказом), може бути розглянута і затверджена рішенням власників (засновників) підприємства. Розробка облікової політики може здійснюватися як бухгалтерією, так і спеціально створеною комісією з представників бухгалтерської, фінансової, інших служб підприємства або аудиторською фірмою на договірних засадах. Проте відповідальність за формування і використання облікової політики повинен нести керівник підприємства.
При виборі облікової політики необхідно враховувати наступні фактори:
v
організаційно-правову форму (статус) підприємства;
v
форму власності;
v
галузеву приналежність;
v
розмір підприємства;
v
наявність структурних підрозділів;
v
стратегію фінансово-економічного розвитку;
v
рівень окупності витрат.
Вибрати оптимальну і обгрунтовану облікову політику можна тільки завдяки системному аналізу всіх вищеперелічених факторів.
Крім того підприємство самостійно вибирає форми бухгалтерського обліку як певної системи регістрів бухгалтерського обліку, порядку і методу узагальнення і реєстрації, враховуючи як єдині облікові принципи так і особливості своєї господарської діяльності і технології обробки облікових даних; самостійно визначає права працівників на підписання документів; самостійно розробляє системи і форми управлінського обліку, звітності і контролю; самостійно затверджує правила документообігу, технології обробки інформації, додаткової системи рахунків і регістрів аналітичного обліку. Головне, щоб вибрана підприємством форма забезпечувала його необхідною інформацією при складанні фінансової звітності і влаштовувала підприємство.
Закон передбачає певну технолігію ведення бухгалтерського обліку:
Ш
підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні бути складені на паперових або машинних носіях із обов’язковими реквізитами (п.2 статті 9). Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції або (якщо це неможливо) безпосередньо після її закінчення. При цьому з метою контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові регістри;
Ш
систематизація даних первинних документів на рахунках і регістрах бухгалтерського обліку (і аналітичного, і синтетичного) здійснюється шляхом подвійного запису на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку, до того ж операції в іноземній валюті відображаються як у валюті розрахунків, так і у валюті платежів;
Ш
дані аналітичного і синтетичного обліку повинні співпадати на перше число місяця;
Ш
господарські операції повинні бути відображені в регістрах в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені;
Ш
при складанні і зберіганні первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації необхідно обов’язково виготовити копії на паперових носіях інформації на вимогу інших учасників господарської діяльності, правоохоронних та інших органів;
Ш
відповідальність за несвоєчасність складання і недостовірність даних в первинних документах несуть особим, які склали і підписали їх.
Стаття 5 Закону визначає, що єдиною валютою ведення бухгалтерського обліку є грошова одиниця України.
Закон передбачає також і необхідність проведення інвентаризації активів і зобов’язань (стаття 10) для забезпечення перевірки достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності, причому саме під час інвентаризації документально підтверджуються наявність, стан і оцінка активів і зобов’язань підприємства. При цьому об’єкти і періодичність проведення інвентаризації у всіх випадках, крім тих, які визначені законодавством, визначаються власником або керівником підприємства.
Стаття 4 Закону висвітлює основні принципи, на яких грунтується бухгалтерський облік і звітность в Україні:
1. обачності – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;
2. повноти – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;
3. автономності – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, тому особисте майно власників і їх зобов’язання не повинні
