що зупиняється тільки на конкретному, існуючому праві, витікаючий лише з готових продуктів розвитку, а не з тенденцій цього розвитку, що примиряється з дійсністю і не подумуючий про належне її перетворення. Але тут малася також на увазі і класове, “старорежимне” єство всього методу історичної школи, так цинічно що виявилася в переконаннях Гуго. Ці риси Маркс вважав характерними і для інших представників І. ш., не дивлячись на те, що згодом “грубе” родовідне дерево її... обкутали містичним туманом час і культура; романтика надала йому фантастичну форму; спекулятивна філософія (Шеллінг) зробила йому своє щеплення; численні вчені плоди були збиті з дерева, висушені і хвастовито зібрані у великій коморі німецької ученості”.
Другим представником історичної школи права був професор берлінського університету Фрідріх Карл Савіньі (1779—1861 рр.). .
В 1814 р. була опублікована брошура юриста Тібо із закликом скликати з'їзд юристів, теоретиків і практиків, для розробки загального для всієї Німеччини цивільного укладення. Савіньі відповів Тібо в тому ж році брошурою «Про покликання нашого часу до законодавства і правознавства».
Савіньі прагнув довести помилковість припущення, що право створюється законодавцем. Воно, на думку Савіньі, не залежить від випадку або свавілля. Право всіх народів складалося історично, так само, як і язик народу, його вдачі і політичний пристрій. Будучи продуктом народного духу, право живе в загальній свідомості народу у формі не стільки відвернутих понять, скільки живого сприйняття юридичних інститутів.
Спочатку право існує в загальній свідомості як «природне право», знаходячи формальний вираз в символічних діях, супроводжуючих встановлення або припинення юридичних відносин. Розвиваючись разом з народом і його культурою, право стає особливою наукою в руках юристів, що відокремилися в стан. Наукова обробка права юристами — обов'язкова і необхідна передумова законодавчої діяльності.
Але в Німеччині, укладав Савіньі, час для законодавчих робіт не прийшло — в юриспруденції панує хаос суперечних думок, а не органічна наука, здатна виробити струнке укладення. Щоб в таких умовах зміг би створити пропонований Тібо всенімецький з'їзд юристів?
Вже в ранній своїй роботі про “Право володіння” Савіньі висуває найважливіші положення історичної школи. Не свавілля, не рефлексія, не законодавство створюють право, як не можуть створити вони релігію або мову; право з внутрішньою необхідністю витікає з “природного” розвитку народу, з потреб національного, властивого кожному народу знання. Правостворення - тривалий історичний процес, в якому розвивається народна свідомість; один з необхідних ступенів цього процесу складає вивчення права в його історії, зокрема римського права. Ці переконання Савіньі одержують подальше оформлення і найвиразніше виявлення в його відомому творі “Про покликання нашого часу до законодавства” (1814). Остання робота з'явилася як відповідь на брошуру німецького юриста Тібо “Про необхідність єдиного цивільного права для Німеччини”. Тібо, називаючий себе “історико-філософським юристом”, був послідовником ідей Канта про “природне право” і виразником настроїв буржуазного лібералізму. В названій своє брошурі Тібо висував проект створення загальних цивільних законів для всього німецького союзу, виходячи не з особливостей окремих німецьких держав, що історично склалися, але із загальних вимог розуму. Потрібно відзначити, що німецька буржуазія, що виступила в особі Тібо, ще не йшла так далеко, щоб вимагати політичного об'єднання, але єдине цивільне укладення відповідало найнасущнішим її потребам. “якщо постійно погодитися з обставинами, писав Тібо, то, врешті-решт, все може виявитися справедливим і найбезглуздіше знайде де-небудь своє виправдання. Право повинне прагнути того, щоб об'єднувати людей, а не закріплювати відмінність їх відсталих звичок”.
Савіньі виступив з різкою критикою припущення Тібо, ніби такий загальний цивільний кодекс може бути створений спільними зусиллями юристів протягом найближчих років. В основі цього припущення лежить забобон, ніби все право походить із законів і що тому легко можна створити закони, “які повинні залишити осторонь всі історичні особливості і мати однакове значення для всіх часів і народів”. Історичне вивчення розвитку права, починаючи з якнайдавнішими часами, приводить до абсолютно інших результатів. Усюди виявляється, що мова, вдачі, державний пристрій - все це “тільки окремі матеріали і форми діяльності народу”, тільки пов'язані з народним духом тієї або іншої науки. “право, як і мова, живе в народній свідомості”, воно існує не у вигляді “відвернутих правил, а у вигляді живого представлення правових інститутів в їх органічному зв'язку”, з якого лише штучно абстрагуються відвернуті правила; “право зростає разом з народом, формується в його розвитку і, нарешті, відмирає, коли народ втрачає свої характерні особливості”. Лише “із зростанням культури все більш відділяються одна від одної всі форми діяльності народу”, і те, що було предметом загальної свідомості, стає предметом діяльності особливого стану юристів. Лише з того часу починається подвійне життя права, у вдачах і в законодавстві. Таким чином, всяке право створюється “внутрішніми у тиші діючими силами, а не свавіллям законодавця воно лише виявляється і вивчається згодом юриспруденцією. Як приклад такого органічного розвитку Савіньі приводить римське право, в якому все нове має корені в старому, зберігаючи загальний з ним дух. Тут і розвивається загальне право народу, і римська юриспруденція виявляється тому в змозі схопити його особливості, формулювати і закріпити їх. Інакше йде справа з розвитком німецьких народів, де через історичні умови розвинулися місцеві особливості в правових переконаннях, які не можна тепер штучно подавити в ім'я загального німецького права: для нього і до нього Німеччина і німецька юриспруденція ще не дозріли.
Проведений Савіньі аналіз стану німецького права і німецької юридичної
