Види законів
З метою ефективного використання виникаючої безлічі за-конів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів:
1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється пере-лік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Кон-ституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН — розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації — низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України — частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.).
2. Видання спеціального закону про правові акти з наведен-ням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначен-ням способів забезпечення з метою правильного співвідношен-ня між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встано-влено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 p.). Цікаво, що в Росії раніше фе-дерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нор-мативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяль-ність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгод-ження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів.
За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:
конституції | конституційні закони | звичайні (поточні) закони | забезпечуючі (оперативні) закони
1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, пра-ва і свободи громадян.
Вони бувають двох видів:*
кодифіковані — становлять єдиний писаний основний за-кон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного за-кону 1958 p. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 p. і преамбула Конституції 1946 p.;*
некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Бри-танія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особли-вий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді — це конституційні акти 1867-1987 pp.:
Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискри-мінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Ка-нади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схо-жу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії не-має єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів) —Акт про парламент 1911 р.. Акт про міністрів Коро-ни 1937 р.. Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін., які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську кон-ституцію називають конституцією змішаного типу.
2. Конституційні закони —*
закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як прави-ло, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організа-ція і проведення референдуму, організація і діяльність парламе-нту, президента, конституційного суду і т. ін.);*
закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України).
Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.
На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним зако-ном. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішен-ня про усунення Президента України з поста в порядку імпіч-менту (ст. 111) і низку інших.
У Конституції Росії чітко визначений блок федеральних кон-ституційних законів. До них віднесені закони, що регламенту-ють надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання Державного прапора, гер-ба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на терито-рії Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичай-ного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федера-ції (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).
Конституційний закон відрізняється від інших законів таки-ми ознаками:
а) юридичною чинністю;
б) предметом регулювання — особлива сфера;
в) порядком ухвалення — особлива процедура.
Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікова-ною більшістю голосів (в Україні - 2/3, у Росії - 3/4).
3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кіль-кістю і рухлива група законів, які приймаються простою більші-стю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.
Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичай-них законів:
а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:—
кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивіль-ний кодекс та ін.);—
поточні (наприклад, Закон про вибори);
б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).
4. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються між-народні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні сис-теми
