Загальний обсяг роботи становить

Розділ І

«передумови утворення Спартанської держави»

Більшість держав Греції, утворились шляхом завоювань, і представли особливий тип поліса, довгий час зберігавший традиції родоплемінного устрою, своєрідні форми соціально політичної структури і общинне рабство. Будучи здебільшого аграрними, з нерозвиненою сферою торгівлі і ремесла, вони тим не менше впливали на загальне життя всієї Греції. Особливе місце серед цих держав займала Спарта, яка очолювала Пелопоннеський союз і на протязі трьох століть (VI-IV ст. до н. е.) претендуюча на роль лідера в елінському світі. [3,с.159]

Спарта або Лаконіка, займала більшу частину великого Пелопоннеського півострова.

Лаконіка являла собою долину яка спускалася до морського узбережжя, і яку пронизувала річка Єврот. Узбережжя Лаконіки немало зручних гаваней і загалом було незручним для мореплавання, порівнюючи із іншими узбережжями Балканського півострова що вплинуло на розвиток мореплавання в Спартанській державі. Із заходу від сусідньої Мессенії Лаконіка відокремлювалась високим гірським хрибтом Тайгетом, досягаючим трьох тисяч метрів за вишки, з півночі вона закривається високими нагір’ями Центрального Пелопонеса. Потрапити звідси в Аркадію можливо лише по вузькій дорозі вздовж берега Єврота. На кінець, із західного боку Лаконська долина відділена від плодовитої області Кенурії (вузької полоси західного узбережжя Пелопонеса на південь від Арголиди) гірським хребтом Парнона, на південь перехідним в низьку камінну гряду.Таким чином, з боку суші Лаконіка зі всіх сторін була оточена важко прохідними підвищеннями. Із природних ресурсів в Лаконіці потрібно відмітити жилізні руди в районі миса Малея, які ще в старовину почались розроблятись. [10,с.159]

Cпартанці належали до дорійської групи стародавніх греків, так само як і населення Арголіди а частково – Еліди та Аркадії. Але спартанські, або лаконські, дорійці прийшли в Пелопоннес пізніше ніж їх соплеменники- сусіди і тому вони були змушені зайняти територію, майже відрізану від моря розташовану всередині півострова і не відіграючи ніякої важливої ролі в історії країни по появі там спартанців. На місці стародавньої Спарти як і загалом і в всій долині Єврота майже не має ніяких слідів того високого культурного розвитку яке на довгі століття зробило умови для з’явлення в Пелопоннесі і загалом на Балканському півострові старогрецьких племен які залишили яскраві сліди в Арголвді у вигляді відомих руїн Мікен і Тиринфа. [3,с.9]

Близько початку ІХ століття до нашої ери лаконські дорійці ввірвались до Пелопоннеса з півночі і в боротьбі з місцевим населенням ахейцями (теж відносились до групи старогрецьких племен). Це було, скоріш останнє велике пересування грецьких племен, про які у стародавніх греків збереглось багато повістей. [3,с. 10]

Антична традиція звичайно говорить про дорійське переселення як про повернення Гераклідів і поході дорийців, причому в жодного стародавнього автора не можна знайти цільної зв'язної розповіді, у якому б викладався весь переказ. Найбільш повна версія про похід дорийців представлена в грецького історика ІV в. до н.е. Эфора, на який посилається у своїй "Географії" Страбон (VІІІ, 5,4, p.364). Эфор був добре знайомий з переказом про повернення Гераклідів, відповідно до якого, відвоювавши Пелопоннес у Тисамена, сина Ореста, Гераклиди відразу ж поділили весь півострів на три частини. Лаконіка дісталася братам-близнюкам Эврисфену і Проклові, що стали першими спартанськими царями і засновниками двох царських династій. Брати зробили своєю резиденцією Спарту і, розділивши всю Лаконіки на шістьох частин, створили систему "васальних князівств". Жителі околишніх міст Лаконіки вже тоді стали іменуватися перієками.

Така реконструкція Эфора здається фантастичною. Треба мати на увазі стан крайнього економічного і культурного занепаду колишнього ахейского населення, чий спосіб життя після падіння микенських палаців був спрямований тільки на виживання. Низьким був рівень і завойовнинів-дорійців, ще не готових скористатися досягненнями зруйнованої ними цивілізації. Тому малоймовірним здається настільки раннє утворення класів і держави, як про це пише Эфор. Протягом двох перших поколінь (XІ ст.) сили спартанців були ще занадто обмежені, щоб припустити, що вони могли нав'язати своє панування всьому населенню Лаконіки. Дорійці могли захопити тільки кілька зручних пунктів і заснувати там свої поселення. Головне таке поселення, що складається з декількох сіл, виникло на місці майбутньої Спарти. Це було чотири села: Питана, Месоя, Лимни і Кіносури. Одночасно подібні дорійські поселення могли виникнути й в інших місцях Лаконіки, але навряд чи вони вже тоді, у XІ-X ст. до н.е., складали суцільну територію й утворювали єдину державу. [9,с.148]

Відмінну від Фора свою версію про прихід дорійців і утворення спартанської держави дає Павсаній, письменник ІІ ст., у 3-й книзі "Опису Еллади" (ІІІ, 2,2-7). Його варіант ранньої історії Спарти здається більш достовірним і переконливішим, ніж розглянутий уже нами варіант Эфора. За його даним, завоювання Лаконіки спартанцями носило дуже повільний характер. Залишаючись довго в долині Еврота з її головними центрами Спартою й Аміклами, спартанці не починали реальної експансії аж до ІX ст. до н.е. Первісна експансія йшла на північ і північний схід. Вона складалася із серії нападів на окремі громади, багато хто з який мали такеж дорійське населення, як і сама Спарта. Між окремими дорийськими громадами Лаконіки, швидше за все, були такі ж ворожі відносини, як між різними групами пелопоннесских дорійців, наприклад, між спартанцями й аргосцами. Вирішальний крок до об'єднання Лаконіки, за версією Павсания, був зроблений Телеклом, сьомим царем з династії Агиадів (рубіж ІX-VІІІ ст.). При Телікле спартанці почали свої наступальні дії проти залишків ахейцев у південної Лаконіці (Павс., ІІІ,