І Эфор, і Павсаний говорять про спартанську громаду як правлячої на території Лаконіки. Але відкритим залишається питання, чому саме за Спартою, що, звичайно, була не єдиним дорийським поселенням у Лакоіці, закріпилося політичне лідерство. Пояснити це можна тільки вдалим стіканням історичних, географічних і соціальних умов. Найважливішою передумовою узвишшя Спарти, можливо, було об'єднання чотирьох дорійських громад у поліс. Зауваження Фукидіда щодо проживання спартанців по селах показує, що міські громади, чи оби, як їх називали самі спартанці, довго ще зберігали свою індивідуальність після політичної уніфікації держави Спарта знаходилася в порівняно замкнутому гірському просторі, на правом бережу ріки Еврот, у серце родючої долини. Це місце володіло цілою низкою переваг: свіжа вода, зручні зв'язки з північчю і півднем. Однак вибір зовсім неукріпленого місця припускає підпорядкування й умиротворення всієї прилягаючої до Спарти області. [9,с.149]

Остаточне скорення спартанцями Лаконіки означало кінець першого етапу завоювань. Це, імовірно, вирішальний момент в історії Спарти. Усе населення Лаконии, що не належало до дорійцям-переможцям, виявилося в соціально-політичній і економічній залежності від своїх нових панів. До початку Першої Мессенской війни все лаконское суспільство було вже поділене на три строго розмежовані між собою соціальні групи, спартіатів, періеєків і ілотів. Для античної традиції, таким чином, виникнення ілотії є результат не дорийскої навали, а експансії Спарти в Лаконии. Розподіл на спартіатів (спартанських громадян), перієков і ілотів виявилося дивно стійким. Воно збереглося аж до римської епохи.

В результаті дорійського вторгннення старі ахейські поселення Пелопонеса було або захоплено, або вбито або вони втекли в гори, де ще довго зберігалася стародавня ахейська мова, а хто і в далекі країни.

Деяка частина коріного населення асимулювалась з дорійцями. Більше всього така ситуація була і в Лаконіці Геродот, який добре знав історичні повісті, розповідає, що спартанський цар Клеомен І на питання хто він родом відповів, що вважає себе не дорійцкм, а ахейцем. Скоріш всього, колишня ахейська племенна знать частково ввійшла в склад правлячого класа дорійських завойовників. Більшість ахейців в майбутньому перетворилась в безправну експлуатаційну силу.[9,с.150]

Майже всі стародавні автори, які писали про Спарту лише згадують про внутрішню боротьбу яка відбувалась серед самих завойовників у зв’язку із захопленням Лаконіки. Про цю боротьбу дійшла інформація лише завдяки Геродоту, який розповів про плем’я мінів. Згідно цієї повісті, плем’я минів, витісняє з острова Лемноса досить старий і негрецький народ – пелагами, переправилось в Лакидемнон: тут вони спочатку посилились на Тайгейте, а потім лакедемонянє відвели їм землю, розділили їх на філи і фратрії після чого обі сторони почали виступати в перехресні шлюби. Трохи пізніше між лакедемонянами і миніями виникла боротьба, в якій активну участь брали спартанські жінки; минії вимушені були висилитись із Лакедемнона, колонізували острів Феру і інші місця Греції. В цій повісті без сумніву, відбиваються та внутрішня боротьба, яка супроводжувала осідання дорійців в Лаконіці, і початковий процес розпаду в цій місцевості родового ладу. [3,с. 10]

В обстановці складної, озброєної боротьби за землю для поселень розвиток виробничих сил в Пелопонесі йшов повільно, і на цій основі відповідно йшов процес класового розвитку і створення рабовласницьких відносин. Відомий вчений Енгельс вказував, що для початку розвитку рабовласності необхідна висока розвиненість виробничих сил, що забезпечувала б деяке накопичення залишкового продукту. Повний ж розвиток рабовласницьких відносин предбачав і ще більш високу ступінь господарського розвитку. [3,с. 10]

Спартанці, завоювали Лаконіку, але не підвищили рівень розвитку виробничих сил краю, а навпаки понизили його.

Завойовники озброєним табором осіли в зручному стратегічному місці і заснували свій воєнно адміністративний центр - Спарту – вигляді декількох неподалік один від одного розташованих поселень, називавшихся по- грецьки «комай». В расматриємую епоху ці поселення мали характер воєноорганізованих родових союзів. Сліди цієї організації Спарта зберегла, як ми побачимо, на протягом всієї своєї подальшої історії. [3,с. 13]

Захоплену в долині Єврота землю спартанці заснували в процесі розвитку тут класової общини. Стародавні легенди, передані Геродотом, розповідають, що процес цей протікав в стані напруженої боротьби, на протягом короткої родові союзи завойовників – спартанців – зіштовхувались з різними групами місцевого населення. Є підґрунтя стверджувати, що в дорійській Лаконії це місцеве населення поділялось на 3 верстви:

1). Основну землеробну масу населення, яка жила в умовах родового побуту окремими, слабо зв’язаними один з одним поселеннями;

2). Привілейований прошарок індивідуальних господарств, який виділився, сконцентрувався в певних районах;

3). Торгівельно-ремісничий прошарок, який утворювався і жив головним чином в районі морського берега;

Останні дві групи представляли вищий, відносно з основною масою, прошарок населення, який зробив, по всій ймовірності, найбільш сильний опір завойовникам в десятилітній боротьбі і створив « привілейований» прошарок поневоленого населення, діставши назву «перієків»; решта називались «гелотами» або «ілотами», піддавались особистому поневоленю і закріпаченню. [3,с. 13]

Серед самих завойовників відбувався паралельний процес розпаду родових відносин, який супроводжувався внутрішньою боротьбою; можливість розвитку цієї боротьби була досить обмежина умовами воєно-польового побуту спартанців. Родові союзи спартанців розпались на декілька тисяч сімей, кожна із них дістала свій свій земельний наділ – «клер» - розміром, за розрахунками сучасних вчених, в 25-30