На протязі всієї історії Спарта залишалась землеробною країною. Захоплення сусідніх земель являлось рушійною силою спартанської політики. В другій половині VІІ ст. до н. е. відноситься Друга Мессенська війна, викликана важким станом підкореного населення. Своєю перемогою у цій війні спартанці завдячують новому державному устрої склавшомуся в період месинських війн. [3,с.163]

До цього часу остаточно сформувався соціально-економічний і політичний устрій стародавньої Спарти. Майже вся завойована земля вважалась власністю домінуючої спартанської общини – так званої общини рівних. Індивідуального володіння землею в Спарті не було. Кожна сім’я повноправного члена спартанської общини – спартіата – діставала рівні участки землі – клери, тому самі спартіати і називали свою общину «общиною рівних». Число повноправних спартіатів в різні часи було різним: В V ст. до н. е. їх не більше 6 тисяч. Отримані спартанськими сім’ями ділянки не можна було ні відокремлювати, ні розділяти, ними можна було тільки користуватись. Самі спартіати, загалом були зайняті військовими справами, господарськими справами не займались і жили в самому місті Спарті. На спартанських клерах працювало закріпачене сільське населення – Ілоти. [3,с.163]

Занепад Спарти

У 371 до н.е. року фіванці розгромили досі непереможну спартанську фалангу в битві під Левктрах; у цьому бої фіванський полководець Епамінонд уперше використовував "косою лад": при середній глибині побудови в 6 шеренг він поставив на лівому фланзі ударну колону глибиною в 50 шеренг. Колона прорвала спартанську фалангу, цар Клеомброт загинув, спартанці вперше піддалися паніці і бігли з полючи бою. Одержавши перемогу, Епамінонд рушив на Спарту і звільнив мессенских ілотів; спартанцям ледь удалося відстояти своє місто і долину Еврота. З цього часу Спарта намагалася не втручатися в справи Греції.

"Початок недуги і псування Спарти веде до тих часів, коли спартанці, перемігши афинян, наводнили своє місто золотом і сріблом".

Після втрати благодатної Мессенії багато воїнів позбавилися своїх наділів; серед "рівних" спартанців з'явилися "менші" - і їх ставало усе більше. Громадянами Спарти вважалися лише власники панцирів і шоломів - "гопліти". Опинившіся в тисках нестатку воїнів продавали зброю і виключалися з числа спартанців. Вдобавок до цього, земельні наділи стали потай продаватися і купуватися. Чоловіки намагалися залишатися солдатами, але знатні спартанські жінки зайнялися лихварством і скуповували за борги землі воїнів. У Спарті з'явилося золото, до якого раніш було заборонено доторкатися; разом з ним прийшла любов до розкоші і зніженість, гімнасії спорожніли, про виховання молоді ніхто не піклувався.

Через сторіччя після катастрофи при Левктрах виявилося, що вся земля зосередилася в руках ста родин, а місто переповнене бідняками, що ненавиділи нових багатіїв так само, як і ілоти.

Зрештою, військові вожді Спарти усвідомили, що місто комусь треба захищати, і спробували повернутися до порядків колишніх часів. Цар Агіс скасував борги, а Клеомен переділив землю, поповнив число воїнів найдужчими пэрієками й ілотами і відновив старі звичаї. Знову, як у старі часи, воїни в червоних плащах збиралися на спільні трапези, і цар стояв у першій лінії фаланги.

Однак аристократія грецьких міст, злякавшись переділу земель і революції, що поширювалася зі Спарти, знову призвала македонян; у 221 році спартанці були розбиті македонською фалангою в кривавій битві під Селассіями. Реформи Клеомена були скасовані, але Спарта заспокоїлася ненадовго. Демографічний тиск продовжував залишатися високим, бідняки вимагали землі, а ілоти - волі. У 207 до н. е. році вибухнула нова революція, до влади прийшов "тиран" Набіс, під ревіння величезної юрби, що оголосив про скасування боргів, звільненні ілотів і розділі землі нарівно.

Потім почалася нова війна - але тепер у ролі захисників аристократії виступили не македонська фаланга, а римські легіони. У 200 році до н.е. могутній Рим оголосив війну Македонії, легіони уперше вступили на землю Греції і три роки спустя розгромили непереможну доти македонську фалангу в битві під Кеноскефалах. Щоб залучити до себе греків, римський командуючий Фламинин оголосив про "волю" грецьких міст; при цьому він проголосив себе охранителем "закону" і всюди підтримував аристократію.

"Тиранія" Набіса була визнана "незаконною", і непокірливій Спарті була оголошена війна. Спарта вступила в нерівний бій; бідняки і раби надягли червоні плащі, взяли в руки списа і встали в ряди воїнів. У 192 р. до н. е. Набис загинув, ще через три роки у Спарті, було и страчено і продано в рабство тисячі полонених. Усі ті хто отримав громадянство від "тирана" були вигнані, колони вигнанців під конвоєм потягнулися на північ. Долина Еврота спорожніла; як на початку історії, усюди простиралися не потривожені хліборобством луги, і самотній пастух грав на сопілці песнь про колишніх героїв. Багаті римляни приїжджали послухати пастуха і подивитися на те, що залишилося від знаменитої Спарти. Приміривши червоні плащі і вражені минулим, вони їхали в Афіни - подивитися на те, що залишилося від Афін. [9,с.211]

Процес виникнення спартанської держави був тривалий і досить кривавий. На її утворення та розвиток досить сильно вплинуло її місце розташування, та переселення на цю територію дорійців які і були творцями спартанської держави. Загалом історія Спарти це історія війн.

Розділ ІІ

Елементи мілітаризму в державному устрої Спарти

Військова кампанія проти Фів в 370 роках до н. е. затягнулась, і союзники