Колегія ефорів володіла величезною владою. Аристотель порівняв владу спартанських ефорів з владою тиранів, одноосібних правителів грецьких полісів в ІV ст. до н. е.. За ім’ям старшого ефора називалося місто в Спарті, як і в Афінах за ім’ям старшого архонта. Колегія ефорів вважалась незалежною від апелли і герусії органом. Ефори відповідали за надійність і стабільність спартанського законодавства в цілому і тому володіли владою контролювати посадових осіб. Більше уваги приділялось контролю за діяльністю спартанських царів. Саме ефори повинні були не допускати посилення царської влади і переростання спартанської олігархії в монархію. Згідно спартанських законів, ефори раз в місяць приймали присягу царів виконувати існуючі закони. Два ефора повинні були супроводжувати царів під час військових походів, вони прагнули викликати суперечку між царями, думаючи, що взаємна недовіра і ворожнеча змусять царів контролювати один одного. Ефори мали право притягувати царів до суду герусії, могли вести переговори з послами інших держав, скликали і керували на засіданнях апелли і навіть герусії. Дуже важливою функцією ефорів був нагляд за всією системою спартанського виховання – основи життя і поводження спартіатів. Якщо вони знаходили будь-який відступ, то притягували до судової відповідальності як посадових осіб, так і окремих громадян.

До компетенції ефорів входили функції нагляду і вищого управління періеками і багато численними ілотами. У випадку, вступлення на посаду ефори повинні були підтвердити старий закон про оголошення так званих криптій, тобто посвяченої стародавніми звичаями війни проти ілотів. [6,с 181]

Ефори, як правило, діяли разом з геронтами саме перед герусією ефори порушували судові переслідування, могли засідати на деяких засіданнях геронтів. Ефори вносили на затвердження апелли законопроекти, які вони погоджували з геронтами. Це були органи спартанської олігархії, керуючи всіма сторонами життя спартанського суспільства. Їх малочисленність створювала можливості підкупу геронтів, що мало місце в історії Спарти V-IV ст. до н. е. . Так, Аристотель повідомлює, що ефорів «легко можна було підкупити, і в минулі роки такі факти підкупу нерідко відбувались, так і не давно вони мали місце в адрійсскій справі, коли деяких із ефорів спокусили грошима». Зловживання владою з боку ефорів і геронтів полехшувалось також і тим, що практично вони були безконтрольні, пов’язані круговою порукою, і їх неможливо було притягнути до судової відповідальності. [7, 182 ст.]

Інститут царської влади. Військові посади. Одним із впливових політичних інститутів Спарти був інститут царської влади. В Спарті керували два царі, які походили з двох династій – Агіадів і Єврипонтідів. Створення цих династій йде з глибокої давнини, ще під час остаточного розселення дорійців у Лаконіці в Х ст. до н. е. В V – VI ст. до н. е. ці династії представляли собою два найбільш знатних і заможних рода серед спартанської аристократії. Спартанські царі не були носіями вищої одноосібної влади, а спартанський державний устрій не був монархією. Кожний цар користувався однакою владою. У відмінності від монархів спартанські царі були залежні від волі апелли, рішень герусії, в склад якої вони входили як звичайні члени, але особливо сильному і буденному контролю вони зазнавали зі боку колегії ефорів. Але все-таки спартанські царі володіли досить значною владою, і їх роль в державних справах неможна недооцінювати. Прерогативами царів було вище військове командування і керування релігійним культом, а ці державні функції в суспільстві Спарти мали особливе значення. Під час військових походів за кордонами Спарти влада царя як головнокомандуючого була необмеженою. Царі були членами герусії, і як такі приймали регулярну участь у вирішенні всіх державних справ. Крім того навіть в мирний час підрозділи спартанського війська (мори, лохи, еномотії) зберігали свою структуру і звичайно ними володів, якщо не юридично, то фактично, авторитет головнокомандуючого.

При цареві знаходилась свита, яка постійно підтримувала його політичний авторитет. Два піфія супроводжували царя, перебували при його прилюдних трапезах, і імено їх цар відправляв у Дельфи до знаменитого дельфійського оракула. Росту авторитету царів сприяли також виконування жрецьких функцій, ті знаки поваги, які їм полагались відповідно до закону: царі були великими землевласниками і за словами Ксенофонта, « в містах періеків царю дозволялося брати собі достатню кількість землі». На прилюдних трапезах царю надавалось почесне місце, подвійна порція, вони діставали в деякі дні в якості почесного приношення найкращу тварину і встановлену кількість ячмінної муки і вина, вони назначали піроксенів, видавали заміж дівчат, які втратили родичів. Високий авторитет царської влади проявлявся також в наданні особливих почестів померлому царю. « Що стосується шани, - писав Ксенофонт в ІV ст. до н. е., - наданої царю після смерті, то із законів Лікурга можна побачити, що лакедемонських царів шанували не як простих людей, я як героїв» [6, c 182]. Загалом смерть царя досить болісно переживалася спартанцями. У державі встановлювався одинадцятиденний траур, під час