Матері купали новонароджених не у воді, а у вині, оскільки існувало повір’я, що хворі діти від вина помирають, а здорові стають ще міцнішими. До 7 років діти залишалися в сім’ї під доглядом годувальниць, які дітей не сповивали, відучували від страху перед темрявою і самотністю, від примх і рюмсання, змушували їсти різну їжу. Малюки виростали такими здоровими, що спартанські годувальниці славилися по всій Греції. Так наприклад, лакедемонянка Амікла була годувальницею відомого афінського стратега Алківіада. [4,c 100]

Система спартанського виховування складалась з 3 стадій. Перша стадія виховування хлопчиків з 7 до 12 років в так званих агелах (стадах). Ось що писав про це Плутарх: «Лікург не дозволяв, щоб діти спартанців виховувались купленими або нанятими вихователями, навіть батько не мав права виховувати сина за своїми поглядами. Він відібрав всіх дітей, яким виповнилося 7 років, об’єднав їх в агели і виховував їх разом, привчав до колективних ігор та навчання. На чолі агели він ставив того, хто був найбільш розумним і відважним в бійках. Діти брали з нього приклад, виконували його накази, терпіли покарання, так що все навчання заключалося втому, щоб навчити дітей слухняності. Старці наглядали за їх іграми і, постійно їх підбурювали на сварку викликаючи тим самим бійку: вони уважно вивчали, які задатки хоробрості і мужності є в кожного, чи хлопчик хоробрий і наполегливий в бійках чи ні. Грамоті вони вчилися в межах необхідності (все зводилося до того що вони мали вміти читати і писати). Все інше виховування заключалося в тому щоб вміти виконувати накази та перемагати в боях». Загальний контроль і керівництвом виховуванням хлопчиків було покладено на особливих посадових осіб – педомона. Ця посада вважалась важливою, і на неї назначали осіб, яким було, за словами Ксенофонта, «дозволено займати най вищі посади в державі» [6,c184].

У міру того, як хлопчики виростали, їх виховували в суворіших умовах: стригли налисо, привчали ходити босоніж і в будь яку погоду гратися голими. І лише з 12 років їх видавали раз на рік плащ – хітон. Гарячою водою їм дозволялися митися лише декілька раз на рік. Спали хлопчики на очереті, який приносили собі самі з берегів Еврота, ламаючи його руками [4,c 101]. Зимою вони підкладали так званий ликофон, змішуючи його з тростиною, тому що вважали що він зігріває. Іменно в цьому віці юні спартіати проходили важкий курс військового навчання: володіння зброєю, відпрацювання строю фаланги, швидкості пересування і тактичній хитрості. Особлива увага приділялась виховуванню почуття соціального привосходства стосовно ілотів. Причому це відбувалось оригінальним способом. «Так вони (спартіати) заставляли ілотів пити у великій кількості незмішане вино і, приводячи на сиситрії, показували дітям, наскільки огидне п’янство. Вони змушували їх співати непристойні пісні і танцювати як божевільні: танці і пісні, які використовували «рівні», ілотам були заборонені. Виховування почуття огиди до ілотів доповнювалося і більш жорстокими способами. Іменно на отряди старших юнаків покладалось проведення так званих криптій санкціонованих державою таємних вбивств ілотів. За думкою вихователів, ці заходи повинні були показати спритність, хитрість, дисципліну і військову підготовку підростаючих спартіатів. [6,c185]. іти зобов’язані були самі шукати собі дрова та їжу. Одні пробивалися в державні сади, інші прокрадалися у сиситрії, намагаючись проявити хитрість і обережність. Це вчило їх власними силами боротися з нестатками та злиднями і робило з них людей спритних та хитрих. Юнакам доводилося не лише красти продукти, але нападати інколи на охоронців і силою відбирати необхідне. Хто попадався, того били різками не за злодійство, а за те, що погано крав, і карали голодом. [4,c 101].

Боячись покарань, хлопчики намагалися будь-якою ціною приховувати свої злочини. Так, наприклад, один з них украв лисеня та заховав його під хітоном, і хоча звір розірвав йому кігтями та зубами живіт, хлопчик, приховуючи свою провину, терпів до тих пір, поки не помер.

Питання виховання підростаючого покоління розглядалося як загальнодержавна справа. За дітьми наглядав державний вихователь – педоном. У віданні його чи геронта, який опікувався виховним процесом, кожен присутній на занятті громадянин мав право наказувати хлопцям все, що вважав за потрібне.

Перший період державного виховання закінчувався агоном – публічним випробуванням. У цей час усі підлітки у віці 14 років підавалися публічному побиттю біля вівтаря богині Артеміди Ортії, де вони повинні були довести свою мужність і зневагу до болю. Там стояла жриця, яка тримала в руках статуетку Артеміди – богині лісів і полювання. Жриця, опускаючи чи піднімаючи статуетку, показувала силу ударів. Не бажаючи показувати свою слабкість, деякі помирали під ударами різок, не зронивши жодного звуку, оскільки найменший стогін міг знеславити всю родину. [4,c 101]. На думку спартіатів, юнак, який витримав такі випробування, не зрадить батьківщину та її таємниць, коли потрапить і полон, навіть якщо вороги катуватимуть його.

Цей вік називався «ейренов» і продовжуючи суворе виховання , починали допомагати пайдономам у вихованні хлопчиків молодшого віку. Ейрени повинні були перебувати на сеситріях, мовчки і слухняно прислухатися до розмов чоловіків і в суворих умовах