Щорічно ефори оголошували таємно війну ілотам. На цей час юнаки покидали межі міста. Здобуваючи їжу власноруч, вони ховалися в день і виходили лише вночі, нападаючи на ілотів і вбиваючи їх. Кожен повинен був вбити хоча б одного ілота, бо в іншому випадку він не обрався би сорому. Спартанці намагалися вбивати молодих, найсильніших і найнебезпечніших ілотів, демонструючи тим самим свою силу, спритність та відвагу. [4,c 101]

Після повернення у Спарту на спартанських юнаків чекало ще одне випробування. На цьому заході були присутні геронти, царі та родові члени спартанської общини. У встановленому місці проходили показові бої спартанської молоді, поділеної на два загони. Боротьба йшла на острові обнесеному з усіх сторін глибоким ровом з водою. Через рів з протилежних сторін перекидали містки, по яких на острів вбігали два загони, і починалася бійка. Користування зброєю заборонялося. Суперники билися руками, гризли один одного зубами, роздирали очі та обличчя, нападали групами і поодинці, намагаючись зіштовхнути суперників у рів. Кожний спартіат повинен був проявити перед співвітчизниками свої фізичні переваги, спритність, хитрість, відвагу та безпощадність.[4,c 102]

Після цього агона молоді спартанці зараховувалися до складу іренів (старших юнаків), які були командирами в агеллах та ближніми помічниками виховного процесу спартанської молоді.

Турбота про інтелектуальний розвиток дітей була зведена до мінімуму. Ця обставина мала найсумніші наслідки для культурного розвитку Спарти. В історію грецької філософії, літератури і мистецтва Спарта не внесла майже нічого. І авіть репутацію «міста прекрасних хорів» Спарті принесли переселенці з інших держав. Літературні джерела наводять імена людей, які створили славу музичній культурі Спарти: Терпандр з Лесбосу, Полімнест з Колофона, Сакад з Аргосу, Ксенокріт з Локр, Стехіхор з Гімери, Алкан із Сард і так далі. Традиція спартанської хорової лірики виникла у вигляді симбіозу місцевої дорійської писемної культури і досить різноманітних іноземних м отивів.

Юнаків 18-20 років записували в особливі загони ефебів, і вони зобов’язані були нести військову службу. Коли юнаки ставали воїнами, суворість їхнього виховання дещо пом’якшувалася. Їм дозволялося слідкувати за своїм одягом, розчісувати волосся та змащувати його олією. Спартанці були єдиним народом, якому війна здавалася відпочинком у порівнянні з безкінечними вправами мирного часу.

Спартанських юнаків вчили висловлюватися коротко і точно. Їхня мова скоріше нагадувала слова військової команди. Недарма сучасне слово «лаконізм» (коротке висловлювання думки) походить назви області спартанців – Лаконіки. Сам лікург подавав приклад короткої і точної мови. Коли хтось ввести демократію у державі, він сказав: «Введи спочатку демократію у себе вдома». Його наслідували і інші спартанці. Наприклад якщо людина говорила розумно, але не до ладу, йому говорили: «Ти говориш справу, але не по справі». Один іноземець набрид спартанському царю питанням, хто кращий серед спартанців. Цар відповів йому: «Той, хто найменше подібний на тебе». [4,c 102]

З 20 років наступав етап виховування юнаків. Молодому спартіату дозволялось вступати в члени сеситії. Іншими словами, молодий чоловік ставав власником земельного наділу з декількома ілотськими господарствами, від прибутків яких він повинен був жити, і утримувати свій дім, вносити в сиситіювизначену кількість продуктів: ячмінної і пшеничної муки, вина, масла і маслин, сира і фруктів. Сиситії були важливим суспільно-політичним інститутом в системі спартанської держави. Кожна сиситія була своєрідним військовим підрозділом, нараховувала близько 15 осіб. Хлопці разом їли, проводили багато часу в розмовах і військових тренуваннях, хоча кожний член сиситії мав особистий дім і сім’ю, вони поверталися додому лише в ввечері. Участь в сиситіях було обов’язковим для спартіата, так само як внесення продуктового внеска. Якщо спартіат із за бідності не міг заплатити внеска, він втрачав право участі в сиситії і позбавлявся громадянських прав. До 30 років спартіат був обмежений в громадянському статусі, наприклад йому не дозволялось ходити на ринок і він міг робити покупки лише залучаючи до цього родичів. На плечі молодих спартіатів падала основна важкість охоронної служби, незручності дрібних військових походів [6,c186]. До 30 років спартанець вимушений був одружитися, бо в іншому випадку, він не отримував земельного наділу. Неодруженого 30-річного спартанця на спеціальних святах жінки гнали голим по всьому місту, співаючи образливі пісні і навіть застосовуючи різки. Крім того, неодруженим не дозволяли відвідувати базар, їм не віддавали знаків уваги і поваги. Розповідають, що коли один неодружений полководець увійшов у військовий намет, якийсь молодий чоловік не встав, щоб його привітати. У відповідь почув зневаження: «Я не зобов’язаний вставати перед тобою, бо у тебе немає сина, який би потім встав переді мною». [4,c 103]

Все життя до старості повноправні громадяни змушені були бути в стані повної бойовій готовності, і дорослий спартіат не міг, наприклад, покинути місто без особливого дозволу свого військового начальства. [10,c 169]

Спартанські громадяни були змушені нести військову службу з 20 до 60 років. У випадку проголошення війни ефори визначали, які групи населення повинні були прийняти участь в поході. З часів мессенських і грецько-персидських війн в спартанське військо входили і переіки. Вони служили гоплітами, але строїлись окремо від спартанців. Ілоти супроводжували спартанців і переіків в якості слуг. Згідно Геродота, в битві при Платеях при кожному спартанцю знаходилось сім, а при кожному переікові – один ілот. Їх зобов’язанням було виносити з поля бою померлих і