Ці автори виділяють ознаки управлінських послуг:

надання лише за ініціативою фізичних та юридичних осіб (за їх зверненням);

необхідність (можливість) отримання конкретної управлінської послуги безпосередньо передбачена законом;

закон наділяє повноваженнями по наданню кожної управлінської послуги відповідний орган виконавчої влади або місцевого самоврядування;

для отримання управлінських послуг фізичним та юридичним особам необхідно виконати певні вимоги визначені законом (тобто має бути дотримана встановлена процедура надання відповідної послуги). [34, с.31]

Прикладами управлінських послуг, які надають сьогодні органи виконавчої влади є видача різного роду дозволів, реєстрація з веденням реєстрів (актів громадянського стану та ін.), призначення субсидій.

Отже, тут напрошується висновок стосовно того, що термін “управлінські послуги”, а саме їх надання органами виконавчої влади фізичним та юридичним особам принципово міняють ідеологію функціонування органів виконавчої влади, а також висувають на вищий щабель громадянина як суб’єкта управлінських відносин, його права, свободи, інтереси та потреби, що суттєво відрізняється від того стану і особливостей даної сфери відносин, які були за часів радянської влади і дісталися нам у спадок.

Підтвердженням вищесказаного є також положення Концепції проте, що виконавча влада, реалізуючи призначення демократичної, соціальної правової держави, створює умови для реалізації прав і свобод громадян, а також надання їм широкого кола державних, в тому числі і управлінських послуг. Важливим є і те, що держава цілеспрямовано мінімізує своє втручання в життєзабезпечення громадян і бере на себе лише ті послуги, які в даний період розвитку суспільства в змозі гарантувати і неможливо знайти на ринку послуг. Вона постійно прагне делегування, тобто передачі своїх функцій механізмам ринкової саморегуляції недержавним інститутам. Цей процес має ґрунтуватися на тому, що:

надання послуг з боку виконавчої влади повинно бути спрямовано на задоволення потреб особи і суспільства. Тому потрібно визначити перелік відповідних послуг, які потрібні громадянам, а також критерії оцінки якості та ефективності їх надання;

соціальні процеси повинні регулюватися з боку держави лише у разі, якщо це обумовлено інтересами всього суспільства;

управлінські послуги повинні бути платними тільки у випадку, коли громадянин має вибір – чи користуватися цією послугою, чи ні;

управлінські послуги повинні надаватися, насамперед, на низових рівнях структури виконавчої влади, що забезпечить їх наближення до споживачів. У деяких випадках надання послуг на більш високому структурному рівні може бути обумовлено потребами економіки чи вимогами до якості надання послуги [7].

Концепція адміністративної реформи передбачає реформування органів виконавчої влади. Важливими є положення щодо реформування Кабінету Міністрів України. Стратегічною метою реформування Кабінету Міністрів є забезпечення максимально повного й точного втілення в життя конституційного статусу цього органу як вищого в системі органів виконавчої влади України. Концептуальною основою реформування уряду має бути законодавче визначення таких основних напрямків його діяльності:

вироблення стратегічного курсу виконавчої влади щодо здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, спрямованої на розвиток громадянського суспільства;

розроблення проектів законодавчих актів та підзаконної нормативно-правової бази на виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

ефективне управління державними фінансами та державним майном і контроль за їх використанням.

спрямування і координація діяльності органів виконавчої влади та її орієнтація переважно на забезпечення прав і свобод громадян та надання їм державних (управлінських) послуг [7].

Законодавче визначення цих напрямків діяльності Уряду дасть можливість набути йому статусу єдиного вищого органу в системі виконавчої гілки влади, якому підпорядковувались би всі інші центральні та регіональні органи цієї системи. Це можливе за умови чіткого визначення правового статусу Кабінету Міністрів в Законі України “Про Кабінет Міністрів України”. Який би визначив не тільки порядок формування даного органу, а й його компетенцію та форми взаємодії з вищестоящими органами, Президентом України, Верховною Радою України, а також органами судової гілки влади.

Важливим моментом удосконалення правового становища Уряду, а відтак і ефективності його діяльності є реорганізація та вдосконалення його апарату, який повинен забезпечувати організаційні потреби в діяльності Уряду. Заслуговує уваги і те, що створення урядових комітетів дасть змогу більш повно і досконало розглянути ті чи інші рішення. Оскільки підготовкою різного роду питань до розгляду, проектів нормативних актів, проектів рішень з різних питань повинна проводитись саме в урядових комітетах, а Кабінет Міністрів має завданням їх схвалення чи відхилення.

Та оскільки адміністративна реформа є рядом різного роду заходів, здійснення яких в комплексі дасть можливість досягти очікуваного результату, то удосконалення правового статусу Уряду, його реорганізація не може відбуватися без паралельної реорганізації органів виконавчої влади, які йому підпорядковуватимуться.

Стратегічною метою реформування міністерств є виведення їх на рівень центральних органів управління по конкретній галузі сектору. Проте їх реорганізація також повинна проходити разом з реорганізацією інших центральних органів виконавчої влади, реформою всього сектору економіки держави, це дасть можливість розмежувати сфери управлінського впливу між даними органами, компетенцію, підпорядкування, а також уникнути дублювання і суперечливість їх функцій і повноважень. Ці зміни мають бути закріплені у відповідних нормативно-правових актах. Оскільки статус міністерства центрального органу виконавчої влади, а також органу прирівняного за статусом до останнього має бути чітко визначений для забезпечення ефективності державного управління та здійснення контролю в цій сфері.